Складіть ланцюжок подій\явищ українофільського етапу українського національного відродження

Вусловиях разрухи после смутного времени и тяжелого финансового положения правительство сильно нуждалось в поддержке основных групп господствующего класса. поэтому, земские соборы, после избрания в феврале 1613 года царем 16-летнего михаила федоровича романова, заседали почти непрерывно. поместное дворянство и посадские верхи на этих соборах были представлены гораздо шире, чем в xvi веке, голоса их раздавались более уверенно. но, несмотря на возросшее значение поместного дворянства и посадских людей, боярская дума по-прежнему являлась важнейшим органом государства, разделявшим вместе с царем верховную власть. заседания думы, как правило, проводились ежедневно в одной из палат царского дворца или в его государевой комнате. одно из таких заседаний боярской думы показано на картине художника а. п. рябушкина. царь в нарядной одежде сидит на торне, украшенном драгоценными камнями. за царем стоит думный дьяк со свитком и стряпчий с шапкой и посохом царя. вдоль стен на скамьях чинно члены боярской думы. один из бояр стоя докладывает о вопросах, подлежащих обсуждению. рядом с ним сидит боярин, голова которого утонула в стоячем воротнике, так называемом «козыре». «козырь» являлся признаком особого положения его обладателя. отсюда и пошло выражение «ходить козырем» т. е. важничать. чем родовитее был боярин, тем он ближе садился к царю. из-за места бояре часто ссорились. побежденный в местническом споре обычно «выдавался головой» победителю: должен был в сопровождении чиновника разрядного приказа отправиться домой к выигравшему спор, извиняться перед ним, даже стоять на коленях

Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]

Объяснение:

Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]