Почему важна для правителей государства?

Изучая историю, политики понимают, к чему может привести их деятельность. Для бизнесменов и экономистов важны нововведения в ведении дел компаний в для предотвращений ошибок в настоящем и будущем. Люди искусства черпают вдохновение в легендах и рассказах времен. Развитие науки тоже невозможно без истории, в которой зафиксированы работы, проделанные учеными всех времен и народов. Из опыта и выводов предшественников ученые понимают, в каком направлении двигаться. Не зная истории, человечество ходило бы по замкнутому кругу, повторяя ошибки предков. Анализ и изучение этих ошибок развитию цивилизации. История является ориентиром жизни в будущее.

Куба́нские казаки́ (куба́нцы), Куба́нское каза́чье во́йско — часть казачества Российской империи на Северном Кавказе, населяющая территории современного Краснодарского края, западной части Ставропольского края, юга Ростовской области, а также Республик Адыгея и Карачаево-Черкесия, преимущественно потомки выходцев из казачьего Войска Запорожского. Войсковой штаб — город Екатеринодар (современный Краснодар). Войско было образовано в 1860 году на основе Черноморского казачьего войска 176 тыс. душ обоего пола (в том числе 866 крестьян), с присоединением к нему части Кавказского линейного казачьего войска 269 тыс. душ обоего пола (в том числе 665 крестьян), которое «упразднялось за ненадобностью» в результате завершения кавказской войны.

Первоначально войско управлялось кошевыми (от слова «кош») и куренными (от слова «курень») атаманами, позже — наказными атаманами, назначаемыми российским императором. Кубанская область была разделена на 7 отделов, во главе которых стояли атаманы, назначаемые наказным атаманом. Во главе станиц и хуторов стояли выборные атаманы, утверждавшиеся атаманами отделов.

Люди, які займалися рибальством і полюванням, жили на території Індії у IV тисячолітті до н. е. Перша цивілізація (індська, також названа протоіндською або хараппською) розвинулася в долині Інду в середині III тисячоліття до н. е. і проіснувала близько тисячі років. Сліди цієї древньоіндійської цивілізації знайдені на півострові Катхіявар у Гуджараті, а в 1922 археологи виявили залишки поселень бронзової доби: Хараппи (у Пенджабі) і Мохенджо-Даро (у Сінді).

В середині II тисячоліття до н. е. у Північну Індію з Центральної Азії через басейн Інду прийшли арії, які у VII—VI століттях до н. е. заснували в долині Гангу свої держави.

У V ст. до н. е. у долині Гангу було кілька дрібних держав, які ворогували між собою.

У IV ст. до н. е. на північний захід Індії прийшли війська Александра Македонського, успішно подолавши опір племен, які жили в долині Інду. Однак в долині Гангу ситуація до того часу змінилася. Царі держави Магадха об'єднали дрібні держави в одну сильну і відбили греко-македонський напад. Незабаром владу у Магадха захопив Чандрагупта з роду Маур'їв, а за його онука Ашоки (III ст. до н. е.) царі Магадхи правили вже майже всією Індією (крім самого півдня Індостану), і їхню державу називають імперією Маур'їв. Могутня держава Маур'їв розпалася на початку II ст. до н. е. і почала зазнавати нападів скіфів, греків тощо.