Таблица на тему произведение эпохи возрождения) 100

Раньше всего искусство проторенессанса проявилось в скульптуре (Никколо и Джованни Пизано, Арнольфо ди Камбио, Андреа Пизано). Живопись представлена двумя художественными школами: Флоренции (Чимабуэ, Джотто) и Сиены (Дуччо, Симоне Мартини). Центральной фигурой живописи стал Джотто. Художники Возрождения считали его реформатором живописи. Джотто наметил путь, по которому пошло её развитие: наполнение религиозных форм светским содержанием, постепенный переход от плоскостных изображений к объемным и рельефным, нарастание реалистичности, ввёл в живописи пластический объём фигур, изобразил в живописи интерьер.
И ещё!
Возрождение - эпоха в истории культуры и искусства, отразившая начало перехода от феодализма к капитализму. В классических формах Возрождение сложилось в Западной Европе, прежде всего в Италии, однако аналогичные процессы протекали в Восточной Европе и в Азии. В каждой стране данный тип культуры имел свои особенности, связанные с ее этническими характеристиками, специфическими традициями, влиянием других национальных культур. Возрождение связано с процессом формирования светской культуры, гуманистического сознания. В сходных условиях развивались сходные процессы в искусстве, философии, науке, морали, социальной психологии и идеологии. Итальянские гуманисты XV века ориентировались на возрождение античной культуры, мировоззренческие и эстетические принципы которой были признаны идеалом, достойным подражания. В других странах такой ориентации на античное наследие могло не быть, но сущность процесса освобождения человека и утверждения силы, разумности, красоты, свободы личности, единства человека и природы свойственны всем культурам ренессансного типа.В развитии культуры Возрождения различают следующие этапы: Раннее Возрождение, представителями которого были Петрарка, Боккаччо, Донателло, Боттичелли, Джотто и др.; Высокое Возрождение, представленное Леонардо да Винчи, Микеланджело, Рафаэлем, Франсуа Рабле, и Позднее Возрождение, когда обнаруживается кризис гуманизма (Шекспир, Сервантес).Главная особенность Возрождения - целостность и разносторонность в понимании человека, жизни и культуры. Резкое возрастание авторитета искусства не вело к его противопоставлению науке и ремеслу, а осознавалось как равноценность и равноправность различных форм человеческой деятельности. В эту эпоху высокого уровня достигли прикладные искусства и архитектура, соединившие художественное творчество с техническим конструированием и ремеслом. Особенность искусства Возрождения в том, что оно носит ярко выраженный демократический и реалистический характер, в центре его стоят человек и природа. Художники достигают широкого охвата действительности и умеют правдиво отобразить основные тенденции своего времени. Они ищут наиболее эффективные средства и для воспроизведения богатства и разнообразия форм проявления реального мира. Красота, гармония, изящество рассматриваются как свойства действительного мира.В период позднего Возрождения многие его нормы изменились, обнаружились черты кризиса. В Западной Европе это сказалось в возникновении академизма и маньеризма в изобразительном искусстве, в наступлении религиозности и мистицизма на светскую и гуманистическую культуру. Обозначился разрыв между искусством и наукой, красотой и пользой, между духовной и физической жизнью человека.Гуманизм позднего Возрождения обогатился сознанием противоречивости жизни, трагическим мироощущением, что проявилось в творчестве крупнейших его представителей - Шекспира, Микеланджело.Эпоха Возрождения имела огромное положительное значение в истории мировой культуры. В искусстве Возрождения воплотился идеал гармонического и свободного человеческого бытия, питавший его культуру.Цель настоящей работы: рассмотреть особенности и содержание культуры в эпоху Возрождения.

Протягом багатьох століть Схід і Захід сприймалися як дві повні протилежності, як уособлення відсталості і прогресу, застою і динаміки, деспотизму і свободи.

Останнім часом історики все частіше звертаються до проблеми "відставання" і "застойности" Сходу, переглядаючи усталені, міцно вкорінені у свідомості кліше. Дійсно, наскільки "відсталим" був Схід? В усіх областях і завжди випереджала його Європа?

Середньовічний Схід був для європейців символом багатства і витонченої розкоші. Життєвий рівень там, аж до кінця XVIII ст., був значно вище, ніж на Заході, міста за своєю чисельністю перевершували європейські. У Лондоні, Парижі, Венеції та Флоренції - найбільших містах Заходу - XIII ст. проживало приблизно по 100 тис. чоловік, у той час як в Китаї вже в XI ст. були міста з населенням від півмільйона до мільйона осіб, на арабському Сході - до 300 - 400 тисяч. Цілком зрозуміло, що одноплемінники знаменитого венеціанського купця Марко Поло (XIII ст.), який прожив багато років у Китаї, не вірили його розповідями про чудових величезних містах, між якими відбувалися прямі, як стріли, бруковані дороги, обсаджені деревами, про постоялих дворах, де в повній готовності містилося близько чотирьохсот коней, про хлібні комори, куди зсипалося зерно, щоб у роки неврожаю розподіляти її серед населення, про гігантських базарах, що вміщують до 50 тис. чоловік. Все це настільки розходилося з тодішньої європейської дійсністю, що мандрівник уславився фантазером.

У великих містах Сходу розвивалося ремесло, яка досягла дуже високого для середньовіччя рівня. Європа купувала на Сході шовк, порцеляну, зброю, прянощі, але довгий час вона мало що могла запропонувати натомість. Коли в 1793 р. у Китай прибула офіційна місія з Англії з пропозицією про торгівлю, імператор гордо відповів, що його країна не потребує англійських виробах. І загалом, це цілком відповідало істині.

Між тим життя середньовічного Сходу була неспокійна. Його політична карта, особливо з часу появи ісламської цивілізації, неодноразово перекроювалася. Розпадалися старі імперії, і на їх місці виникали нові держави. Орди кочівників руйнували стародавні осередки культури, ставлячи під загрозу саме існування цивілізації. Якщо Західна Європа вже до XII ст. в основному звільнилася від цієї небезпеки, то на Сході ще довгий час тривала боротьба з кочівниками.

Історія всіх середньовічних цивілізацій має багато спільних рис, але разом з тим саме в ту епоху особливо чітко визначається їх різноманітність. Схід аж ніяк не являв собою єдиного цілого: величезна прірва розділяла кочові і осілі племена культури, різні були історичні шляхи стародавніх цивілізацій (індійської та китайської) і більш молодих, що з'явилися до VI-VII ст. н. е .. (арабської та японської). Їх неповторну своєрідність складалося під впливом безлічі чинників, серед яких найважливішу роль грали релігії порятунку і вироблені ними системи цінностей, які впливали на державність, офіційну ідеологію, світогляд людей та їх поведінку, трудову етику і т. д.

Қ.Мәми айтқандай, Дүниежүзілік лютеран федерациясы дінаралық және мәдениетаралық үнқатысуды дамытуға, жалпы адамзаттық құндылықтарды нығайтуға қомақты үлес қосып келеді. М.Юнгенің айтуынша, «осындай беделді Фороумға қатысу бейбітшілік ісі мен тұрақтылыққа қомақты үлес қосуға әзір Лютеран федерациясы үшін зор құрмет болып табылады». Ол сондай-ақ діни конгресті ұйымдастырғаны және қазіргі заманның өзекті мәселелерін талқылауға мүмкіндік туғызғаны үшін қазақстандық тарапқа алғысын білдірді.

Барлық құқықтар қорғалған. inform.kz белсенді сілтемені пайдаланыңыз https://www.inform.kz/kz/duniezhuzilik-lyuteran-federaciyasynyn-basshysy-kazirgi-zamannyn-ozekti-maselelerin-talkylauga-mumkindik-tugyzgany-ushin-kazakstandyk-tarapka-algysyn-bildirdi_a2467817