Охотники того времени жили по берегам рек.. дополните

Чтобы оходится на рыбу и ещё переплыл на другой берег с там другая живность

Криза середньовічного світобачення, а також хід соціокультурних процесів пізнього Середньовіччя призвели до якісних зрушень у європейській культурі. Ці зрушення були пов'язані зі зростанням значення та авторитету міст, збільшенням їх питомої ваги та значення як в економіці, так і в духовному житті суспільства. У XIV—XV ст. міста стали центрами торгівлі, виробничої діяльності, освіти, науки, духовних пошуків. Вони — осередки формування нового погляду на світ, на людину, її можливості. Яскравим свідченням того було мореплавство, де зростав інтерес та вироблявся смак до далеких морських експедицій, в умовах яких людина все більше проявляла свою автономність і дослідницькі можливості. Посилювалася критика ортодоксальної релігійної догматики, особливо в аспекті її розходження з реальною практикою суспільства, життям і діяльністю представників кліру. Усі ці процеси в особливо концентрованому вигляді проявилися в Італії XIV—XV ст., де й виникло явище Відродження.

Донині в науці точиться дискусія щодо того, куди віднести епоху Відродження: вважати її завершальним етапом Середньовіччя чи першим акордом епохи Нового часу? Річ у тім, що Відродження несе в собі риси, які споріднюють його як із Середньовіччям, так і з Новим часом. З одного боку, Відродження не відкидає вихідних положень християнського світобачення, а лише змінює у ньому акценти (щоправда, іноді досить радикально), а з іншого — тут розвиваються деякі явища суспільного життя, які повною мірою розгорнулися у наступну історичну епоху. Тому велика кількість дослідників історії та культури вважає добу Відродження перехідною епохою. Зовнішньою ознакою і приводом до назви епохи послужило масове захоплення у той час античною культурою та літературою, які на певний момент постали для культурного загалу як неперевершені зразки людського самовиявлення. Але при всьому тому діячі епохи розуміли, що повернутися у минуле неможливо. Що ж тоді відроджували в зазначену епоху? Певною мірою, безперечно, античну культуру, але ще більше — погляд на світ, не обмежений санкціями влади чи Церкви, а орієнтований на виявлення всієї повноти життєвих проявів людини. Саме такий погляд діячі Відродження знаходили і цінували в античності.

Нантский эдикт - закон, даровавший французским протестантам-гугенотам вероисповедные права. Издание эдикта завершило тридцатилетний период Религиозных войн во Франции и положило начало столетию относительного межконфессионального мира, известного как «Великий век». Эдикт был составлен по приказанию французского короля Генриха IV Бурбона и утверждён в Нанте (13 апреля 1598 года). Отменён Людовиком XIV в 1685 году.Нантский эдикт даровал полное равноправие католикам и протестантам. Первая статья эдикта предавала забвению события Религиозных войн и запрещала любое упоминание о них.Третья статья эдикта вводила католическое богослужение всюду, где оно было прекращено. Одновременно в тех городах и селах, где гугенотам разрешалось совершать богослужение до 1597 года, было восстановлено это право. Католическому духовенству возвращались все его прежние права и имения. Кальвинизм допускался всюду, где был раньше. Все дворяне, занимавшие высшие судебные должности, имели право совершать кальвинистское богослужение и допускать к нему посторонних лиц. В замках простых дворян разрешалось протестантское богослужение, если число протестантов не превышало 30 человек и если замки не находились в местности, где владельцы-католики пользовались правом верховного суда.

рада