Чому іноземні володарі виявляли інтерес до українських козаків?

Це були сильні та відважні воїни

Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 7 сентября 2016; проверки требуют 3 правки.

Каменные орудия труда указывают на пребывание древних людей на территории Франции уже 1,8 миллионов лет назад.[1]Первые люди современного вида появляются в регионе примерно 40 000 лет назад. Первые записи, касающиеся региона современной Франции, появляются в Железном веке. Территория, в пределах которой расположена современная Франция — являлась основной частью региона, известного Древним римлянам как Галлия. Римские писатели упоминают 3 основных этно-лингвистических группы, проживавшие в данном регионе: Галлы, Аквитаны и Белги. Галлы, самая крупная и хорошо задокументированная в источниках группа, были Кельтами, говорившими нагалльском языке.

В течение первого тысячелетия до нашей эры греки, римляне, и карфагенянесоздавали колонии насредиземноморском побережье и прибрежных островах. Римская республика захватила южную часть Галлии и превратила её в провинцию под названием Нарбонская Галлия в конце 2 века до нашей эры, а позднее — римские войска под командованием Гая Юлия Цезаря взяли под контроль остальную часть Галлии в ходе Галльской войны. Впоследствии зародилась галло-римская культура и регион пошел путём интеграции в Римскую империю.

На позднем этапе существования Римской империи, Галлия переживалаварварские набеги и миграции, самой важной из которых стала миграциягерманских франков. Франкский корольХлодвиг I объединил большую часть Галлии под своим правлением в 5 веке, установив владычество франков в регионе на столетия. Франкское могущество достигло своего пика приКарле Великом. Средневековое «Королевство Франция» выделилось из западной части Каролингской империи, известной как Западная Франция, и становится наиболее могущественной придинастии Капетингов, основанной Гуго Капетом в 987 году.

Кризис престолонаследия последовавший за смертью последнего прямого потомкаКапетингов в 1328 году привел к серии конфликтов, известных как Столетняя война, между домом Валуа и домомПлантагенетов. Война формально началась в 1337 году при попыткеФилиппа VI захватить территориюАквитании у её наследующего владельца,Эдуарда III, претендента на престол Франции от Плантагенетов. Несмотря на первичный военный успех Плантагенетов, включая разгром и пленение Иоана II, военная фортуна перешла к Валуа в более поздние годы войны. Самой известной фигурой этой войны является Жанна д’Арк. Война окончилась победой Валуа в 1453 году.

Победа в столетней войне усилила французский национализм и французскую монархию. В течение периода известного как Старый порядок, Франция превратилась в централизованную иабсолютную монархию. В течение последующих столетий, Франция пережила Ренессанс и реформацию. В процессе религиозных войн, Франция вновь вступила в стадию кризиса престолонаследия, когда последний прямой потомок Валуа на престоле,Генрих III, воевал против соперничавших группировок дома Бурбонов и дома Гизы.Генрих IV, отпрыск дома Бурбонов, вышел победителем из конфликта и вступив на престол основал династию Бурбонов.Французская колониальная империяначала свою историю в 16 столетии. Французская политическая власть достигла пика при правлении Людовика XIV, «Короля-Солнца», основателя дворца «Версаль».

В конце 18 века монархия и присущие ей институты были свергнуты в ходереволюции. Страна сначала превратилась в Республику, затем в Империю, которая была объявлена Наполеоном Бонапартом. После поражения в Наполеоновских войнах Франция через ещё несколько трансформаций, пережив временное восстановление монархии, затем преобразовавшись во Вторую Республику, затем во Вторую империю, и в более стабильную Третью республикуоснованную в 1870 году.

Франция была одной из держав Антанты в ходе Первой мировой войны, сражаясь бок о бок с Великобританией, Россией, Италией, Японией, США и остальными союзниками против Германии иЦентральных держав.

Класицизм (від лат. «зразковий») - напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст., найбільшого розквіту досяг у Франції (XVII ст.), був притаманний усім європейським літературам до першої чверті XIX ст., в Україні не розвинувся як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Характерні ознаки:

абсолютизація естетичного ідеалу античност прозора побудова твору;

краса як досконалість форми - основна мета художнього твору;

найточніше, без прикрас, формулювання думки;

традиційна канонічність (змалювання чітко окреслених художніх образів).

Особливості українського класицизму:

проіснував недовго, розвинувся мало.

Поширення набули переважно «низькі» жанри: траверсійна поезія, комедія, байка.

Твори «високих» жанрів писали переважно російською мовою.

Саме в цей період відбувся перехід від українізованої книжно – слов’янської до живої народної мови.

Представники: І. Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, П.Гулак-Артемовський, О. Левицький, В.Гоголь-Яновський.

Сентименталізм

Сентименталізм (від фр. «почуття», «чутливість») - напрям в літературі другої половини XVIII - початку XIX ст., що розвивався як заперечення класицизму.

Характерні ознаки:

особлива увага до духовного світу людини;

герої творів - духовно багаті, чутливі., добросерді люди;

ідеалізація дійсності;

культ природи;

перебільшення почуттів;

основна увага приділялася почуттям і пристрастям людини (моральні риси людини - зразок досконалості); мета - розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв;

головну роль відіграє психологічне вмотивування поведінки персонажів.

Особливості українського сентименталізму

в українській літературі виявився слабко – лише у декількох повістях Г.Квітки-Основяненка;

елементи сентименталізму присутні творах багатьох українських письменників 19 ст. (це пов’язано зі специфікою української душі, схильної до сентиментальності);

культове ставлення до природи в українському сентименталізмі набуло нового значення - поетизація рідної землі.

Романтизм

Романтизм (фр. romantisme - romanus - римський) - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтизм мислився його засновниками як антикласицистичний напрям.

Український романтизм розвинувся у 20 - 60-ті роки XIX століття як реакція проти наявних бурлескних і травестійних традицій, розвинувся, передусім, під впливом поглибленого вивчення народної творчості.

Характерні ознаки:

протиставлення реальній дійсності, що не задовольняє митця, картин життя бажаного, витвореного мрією, піднесеного над дійсністю;

виняткові характери у виняткових обставинах;

ліризм, фантастика;

повернення до правди народності, що дало окрилені образи р живому виразові письменницької індивідуальності;

протест проти класицистичного культу розуму (подібно до сентименталістів);

основна увага приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. «Світ душі торжествує перемогу над зовнішнім світом» (Гегель);

зображення «почуттєвої» сторони людського буття не так однобічно, як у сентименталістів: романтики приділяють увагу єдності почуттів і розуму, емоцій та ідей;

посилений інтерес до фольклору:

взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису (романтики особливо цінували музику);

народ та історія - основні теми української романтики;

утвердження в українській літературі нових жанрів: балади, історичної та ліро - епічної поеми, думи, медитації, трагедії, драми, громадянської та інтимної лірики;

розширення проблематики літератури, розвиток художньої фантазії та умовних засобів;

література романтизму «свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу", яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства» (Д. Чижевський).

Розвиток українського романтизму має три періоди:

1835 - 1844 - харківський:

1840 - 1847 - київський;

1855 - 1862 - петербурзький.

Характерні риси українського романтизму

Наявність потужного патріотичного пафосу;

Нового значення набуває релігійна лірика;

Відтворення духу справжньої народної пісні, органічний зв'язок з фольклором.

Жанри

Лірична поезія;

Релігійна поезія;

Ліро-епічна поема, балада;

Історичний роман;

Історична драма;

Фантастичні оповідання, повість.

Реалізм (друга половина XIX століття)

Реалізм (від лат. «річ, діло», «матеріальний») - літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ; провідний критерій художності - вірність дійсності, прагнення до безпосередньої достовірності, «відтворення» життя у формах самого життя.

Объяснение: