Как повлиял великий шелковый путь на развитие межгосударственных отношений"

Благодаря ему происходило широкое культурное взаимодействие и взаимообмен между народами Востока и Запада. Средняя Азия оказалась в центре пересечения основных направлений этого пути. Сюда съезжались купцы, ремесленники, учёные и музыканты из различных стран.
Благодаря Великому Шёлковому пути народы Средней Азии познакомились с достижениями экономики и культуры Запада и Востока, а народы Запада открыли для себя высокий уровень развития среднеазиатского региона. Важными являются и четыре великих китайских изобретения — компас, порох, бумага и книгопечатание развиваться Западу и Средней Азии.

Развивая торговые отношения, страны, через которые пролегал Великий Шелковый путь, не только удовлетворяли свои потребности в товарах, но и вступали в культурные связи с другими народами. Изящно и красиво изготовленные предметы и вещи привлекали покупателей, воспитывали их эстетические вкусы. Это повлекло за собой распространение изготовления аналогичных изделий среди ремесленных мастеров разных стран. Так, например, в ходе археологических раскопок в Таразе были найдены серебряные вазы и кувшины, изготовленные знаменитыми мастерами Византии. Производство подобных ваз и кувшинов переняли затем и местные мастера. В городах Казахстана Талгар, Испиджаб, Отрар и других была найдена красивая посуда из китайского фарфора, местные ремесленные мастера тоже занимались изготовлением подобной посуды. Все это свидетельствует о взаимообогащающих культурных связях между народами и странами.

Установление и развитие культурных связей благотворно отразилось на развитии музыкального искусства. При раскопках памятников на Шелковом пути были найдены терракотовые скульптуры с изображениями танцоров, актеров в масках, музыкантов, восседающих на верблюжьих горбах.

В ходе археологических раскопок на месте городов Тараз, Баласагун, Испиджаб и других, расположенных вдоль Шелкового пути, были найдены остатки мечетей, медресе, храмов, связанных с различными верованиями. Из этого мы видим, что жители названных городов, несмотря на принадлежность к различным религиозным направлениям, жили и трудились вместе, в мире и согласии. Их религиозные взгляды не являлись помехой для развития общей культуры. Городские жители развивали различные виды искусства и вносили свой вклад в их дальнейший расцвет.

У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.

І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб

отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.

У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.

І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб

отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.