Как осуществлялся на практике лозунг " нефть любой ценой" в 1960-1980 года? как были использованны нефтедоллары в ?

Крупные месторождения нефти и газа в Западной Сибири были открыты и разведаны в 1950–1960 гг. Еще в 1946 г. Сталин говорил о том, что для коммунизма достаточно добывать 60 млн. т. нефти в год. Но уже во второй половине 1960-х добыча нефти в СССР превысила 100 млн. т.
Далее, в 1970-х, темпы росли прежде всего за счет Самотлора и ряда других уникальных месторождений. Были открыты также богатейшие запасы газа – Уренгой, Ямбург.
Появилась реальная возможность покрыть потребности в валюте для оплаты импорта продовольствия, а также оборудования и технологий за счет вывоза энергоносителей, произвести структурные изменения в топливно-энергетическом балансе и повысить за счет этого эффективность всей экономики, откладывая реформы.
К тому же сложилась исключительно благоприятная конъюнктура на мировых рынках. В 1973 г. произошел первый мировой энергетический кризис, в ходе которого цены на нефть поднялись в 3–5 раз. Решающую роль в этом сыграли решения ОПЕК. Западные страны вынуждены были перестраивать экономику, переходить на энергосберегающие технологии.
Второй мировой энергетический кризис в 1979 г. снова привел к скачкообразному росту цен на энергоносители – в 1,7 раза. К этому времени (1980 г.) СССР уже добывал более 600 млн. т нефти, из которых 119 млн. т экспортировал; газа – более 500 млрд. куб. м, из которых экспортировал 53,2 млрд.
В 1970–1980 гг. физический объем экспорта нефти вырос на 62%, а стоимость – в 3,7 раза. Максимум был достигнут в 1983 г. – 91,1 млрд. долл.
Для справки: наивысшая цена нефти была достигнута в 1982 г. – 248,2 долл. за 1 т, или около 40 долл. за баррель, в 9,2 раза выше цены 1973 г. (24,1 долл. за 1 т). Выручка от экспорта нефти в этот год составила 28,5 млрд. долл. В 1996 г. при цене 135,5 долл. за 1 т (21,5 долл. за баррель) экспорт дал 14,28 млрд. долл. В 1998 г. цена упала до 8 долл. за баррель, в 5 раз меньше цены 1982 г.
Мировая цена на газ в 1982 г. была равна 141,15 долл. за 1 куб. м, максимального значения она достигла в 1987 г. – 194,5 долл./куб. м. В эти годы экспорт газа дал 8,3 и 16,4 млрд. долл. соответственно.
В развитии нефтегазовой промышленности важную роль играли гигантские компенсационные сделки типа "газ – трубы": западные страны давали кредиты, на которые приобретались трубы, нефтяное и газовое оборудование, а оплата производилась поставками нефти и газа. Правда, ТЭК сам требовал огромных инвестиций, эффективность которых быстро падала. В 1985 г. они вдвое превысили объем 1975 г., а добыча стала снижаться.
За 1965–1982 гг. общая валютная выручка СССР от экспорта нефти и газа составила около 170 млрд. долл.
Как отмечает Е. Гайдар*, нефтяные деньги были использованы для выведения душевого ВВП и уровня жизни за тот предел, который может устойчиво поддерживаться при социализме. В итоге и неизбежный кризис, когда он наступил, оказался особенно болезненным.
* Гайдар Е.Т. Аномалии экономического роста. С. 163.

Когда в 1986 г. конъюнктура изменилась и прежняя политика уже стала невозможна, выяснилось, что эти деньги потрачены неизвестно на что, точнее, на импорт продовольствия, ширпотреб, гонку вооружений (строительство Красноярской РЛС и т.п.).
Была возможность вовремя начать структурную перестройку советской экономики, приступить к устранению ее основных деформаций, и тогда к середине 1980-х гг. можно было иметь народное хозяйство, подготовленное к неизбежным переменам, которые вследствие этого были бы намного менее болезненны. Это видно на примере Венгрии, Чехословакии, отчасти Польши, где ко времени рыночных реформ экономика оказалась существенно более сбалансированной и подготовленной.

Селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринків зростала потреба феодалів в грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини XV ст. всі витрати і штрафи вже стягалися грішми.

Наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. поглиблювався суспільний поділ праці, розвивалися міські ремесла. Центрами ремісництва були Київ, Львів, Луцьк, Кам'янець та інші міста. Наприклад, у Києві у XV ст. працювали кравці, кушніри, шевці, стригалі вовни, ювеліри-золотарі, зброярі, сідлярі, ковалі, теслярі, винники, пекарі, рибалки та ін.

У XV ст. - першій половині XVI ст. на Україні тривав дальший розвиток торгівлі, зумовлений піднесенням продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, зростанням товарного виробництва, спрямованого як на внутрішній, так і на зовнішній ринок. Внутрішня торгівля відбувалася в суворих межах середньовічної регламентації: згідно із законом складського права приїжджі купці зупинялися в містах, які цим правом користувалися, і продавали свої товари на умовах, визначених місцевим купецтвом; при цьому приїжджі купці мусили користуватися лише певними шляхами й сплачувати на них мита та інші торговельні збори.

У великих містах існували спеціальні торговельні ряди (у Києві, наприклад, - хлібні та рибні, у Луцьку, Львові, Кам'янці - суконні ряди). Торжища виникали також у великих селах, переважно біля монастирів. Визначну роль у розвитку внутрішньої торгівлі відігравали ярмарки, які відбувалися у певні дні у великих містах.

     

Економічний розвиток українських земель зумовив і розвиток зовнішньої торгівлі. За кордон вивозили полотно, пояси, шапки, хутряні вироби, мечі, ножі, стріли, ювелірні вироби. Велике значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією, ганзейськими містами та генуезькими містами-колоніями в Криму.

З кінця XIV ст. пожвавлюється торгівля Києва та інших українських міст з Твер'ю, Новгородом, Москвою. В Києві існували двори-колонії російських, грецьких, польських, турецьких, італійських купців. Інтенсивно торгували з Кафою, Львовом і Луцьком. Значних розмірів досягла торгівля українських міст з країнами Центральної та Західної Європи. З кінця XV ст. зростає роль Гданська, через який до Західної Європи з України вивозилося збіжжя, продукти лісового промислу.

Генезис капіталізму в Західній Європі, розвиток товарно-грошових відносин зумовили зміни і в структурі поміщицького господарства на Сході Європи, зокрема в Речі Посполитій. Протягом XVII ст. Україна залучається до балтійського експорту сільськогосподарських продуктів (через Гданськ). Піднесення міст і мануфактур в Європі викликало попит на український хліб і промислову сировину.

Розвиток внутрішнього та зовнішнього ринку спонукав польських феодалів до перетворення своїх маєтностей на фільварки, тобто до запровадження власного господарства (з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської сировини), заснованого на постійній щотижневій панщині. Така перебудова аграрних відносин стала можливою за умов зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва й кріпосного права (безпосередньої влади феодала над селянами). Феодальна держава та панство шукали шляхів збільшення прибутків від своїх маєтків насамперед за рахунок посилення експлуатації селянства.

Внаслідок освоєння окраїн - Наддніпрянщини і Побужжя - та піднесення фільваркового господарства протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. на Україні значно зросла площа оброблюваних земель. Культурне землеробство поширювалося на нові місцевості Східного Поділля, на південну частину Київщини й Лівобережжя, Слобідську Україну. Найрозвинутішими в цьому відношенні були Волинь, Галичина, Західне Поділля - тут панувало трипілля, лани удобрювалися. Основним знаряддям праці був дерев'яний плуг "із залізом" (залізним череслом і лемешем). У східних і північних районах поряд з трипіллям зберігався перелог.

Основною культурою залишалося жито, але поширювалися також пшениця та ячмінь. Пшениця вирощувалася у фільварках переважно на продаж. Головними технічними культурами, як і раніше, були льон, коноплі, хміль. Розвивалося городництво, садівництво, пасічне бджільництво, ставкове рибальство, помітно зросло тваринництво. Розводили велику рогату худобу і свиней, у гірських районах - овець, у степових ширилося конярство. Зберігали своє значення й мисливські промисли.

Як і раніше, у внутрішній торгівлі значну роль відігравали місцеві торги та ярмарки, що відбувалися у містах і містечках, визначених королівськими грамотами - привілеями. Деякі ярмарки (у Києві, Львові, Кам'янці, Луцьку) мали загальноукраїнське значення. Сюди з'їжджалося і купецтво із сусідніх країн. У містах розвивалася постійна торгівля, зростало число крамниць.

Багато чого в культурі XX ст. робить її зовсім іншою в порівнянні з усією попередньою історією людства. З небаченою силою проявилася закономірність прискорення історичного процесу. Перестають відігравати попередню роль простори і відстані, а протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої глибини і значущості, що вони змінюють і образ світу б мислення. Якщо останні 50 тисяч років існування людства виміряти числом поколінь (тривалість життя покоління умовно приймемо за 62 роки, хоча у давнину людині було відведено речинець у 2—2,5 рази менший), то всього одержимо близько 800 таких поколінь. З них 650 провели своє життя у печерах. Тільки протягом 70 останніх поколінь став можливим тісніший зв'язок між людьми завдяки писемності. Лише протягом життя останніх шести поколінь ми познайомилися з друкованим словом, а при чотирьох — навчилися досить точно вимірювати час. Лише останні два користуємося електромотором. А переважна більшість всіх матеріальних цінностей, з якими ми маємо справу у повсякденному житті, була вперше створена протягом життя сучасного покоління. Відзначимо, що при збереженні нинішніх глобальних демографічних тенденцій років через 40—50 кількість людей, які живуть на землі, вперше в історії перевищить кількість усіх померлих разом взятих. І це не фантастичне припущення — в Індії і Китаї в кінці XX століття вже проживає по мільярду чоловік.

Объяснение:

Обьяснения нет