Война за испанкое наследство. участники, причины, результат

Война за испанское наследство (1701—1714) — крупный европейский конфликт, начавшийся в 1701 году после смерти последнего испанского короля из династии Габсбургов, Карла II. Карл завещал все свои владения Филиппу, герцогу Анжуйскому — внуку французского короля Людовика XIV — который впоследствии стал королём Филиппом V Испанским. Война началась с попытки императора Священной Римской империи Леопольда I защитить право своей династии (также Габсбургов) на испанские владения. Когда же Людовик XIV начал более агрессивно расширять свои территории, некоторые европейские державы (главным образом Англия и Голландская республика) выступили на стороне Священной Римской империи, чтобы воспрепятствовать усилению Франции. Другие государства присоединились к союзу Франции и Испании, чтобы попытаться заполучить новые территории или же защитить уже имеющиеся. Война проходила не только в Европе, но и в Северной Америке, где локальный конфликт был назван английскими колонистами войной королевы Анны.

Война длилась более десятилетия, и в ней проявились таланты таких известных полководцев, как герцог де Виллар игерцог Бервик (Франция), герцог Мальборо (Англия) и принц Евгений Савойский (Австрия). Война завершилась подписанием Утрехтского (1713) и Раштаттского (1714) соглашений. В результате Филипп V остался королём Испании, но лишился права наследовать французский престол, что разорвало династический союз корон Франции и Испании. Австрийцы получили большую часть испанских владений в Италии и Нидерландах. В результате гегемония Франции над континентальной Европой окончилась, а идея баланса сил, нашедшая своё отражение в Утрехтском соглашении, стала частью международного порядка.

1.Первое и второе сословия (дворянство и духовенство) были освобождены от уплаты любых налогов, имели исключительные политические права и ряд других привилегий по отношению к остальному населению. Большинство государственных должностей могли занимать только дворяне, они же формировали парламенты, куда практически невозможно было попасть представителям третьего сословия.
Третье сословие включало около 98 % населения Франции и было неоднородным. Наиболее крупными социальными группами в его составе были крестьянство (более 85 % населения) и буржуазия.

Давньогрецька філософія традиційно в українській історії філософії розглядається як одна з двох гілок античної філософії. При такому поділі часові рамки давньогрецької філософії охоплюють період від 6 століття до н. е. до приблизно 6 століття після народження Ісуса Христа. У вужчому сенсі термін «давньогрецька філософія» охоплює час від зародження до елліністичної філософії.

Філософія зародилась у Стародавній Греції близько 6 століття до н. е., як новий раціоналістичний б бачення світу на противагу міфологічному світогляду попередніх століть. У своєму становленні вона спиралася на старогрецьку міфологію у давньогрецьке мистецтво та поезію та на ті фізичні, математичні, астрономічні знання, які вже були накопичені попередніми цивілізаціями Середземномор'я.

Особливістю філософії Стародавньої Греції була схильність до космології, тобто до пояснення природи речей. Цим вона відрізняється від філософій Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю, які почали складатися приблизно одночасно, в період, що одержав назву осьової доби. Індійська філософія бачила головну проблему в особистому вдосконаленні людини на шляху до просвітлення, тоді як китайську в основному цікавили питання управління державою. У давньогрецькій філософії психологія та етика обґрунтовувалися космологією.

Завдяки своєму ухилу до космології давньогрецька філософія містила в собі зачатки природознавства, яке виділилося з філософії набагато пізніше. Давньогрецька філософія має фундаментальне значення для всієї західної філософії.

вот всё правильно

Объяснение:

нету