Какую партию начала xx в. по идейной направленности можно назвать либеральной? 1) эссеров 2) большевиков 3) меньшевиков 4) кадетов

2) Местные выборные органы

Відповідь:

надіюсь до Пояснення:

Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.

Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав  би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].

Святой благоверный князь Андрей Боголюбский (1110-1174), внук Владимира Мономаха, сын Юрия Долгорукого и половецкой княжны (в святом Крещении Марии) , еще в юности был назван Боголюбским за постоянно присущее ему глубокое молитвенное внимание, прилежание к церковным службам и "утаенных молитв к Богу присвоение". От деда, Владимира Мономаха, внук унаследовал великую духовную сосредоточенность, любовь к Слову Божию и привычку обращаться к Писанию во всех случаях жизни.
Русская Церковь помнит и чтит своих мучеников и созидателей. Андрею Боголюбскому принадлежит в ней особое место. Взяв в руки чудотворный образ Владимирской Божией Матери, святой князь как бы благословил им отныне и до века главнейшие события русской истории. 1395 год - перенесение Владимирской иконы Божией Матери в Москву и избавление столицы от нашествия Тамерлана (празднуется 26 августа) ; 1480 год Руси от нашествия хана Ахмата и окончательное падение монгольского ига (празднуется 23 июня) ; 1521 год Москвы от нашествия крымского хана Махмет-Гирея (празднуется 21 мая) . Молитвами святого Андрея сбылись над Русскою Церковью его самые заветные чаяния. В 1300 году митрополит Максим перенес Всероссийскую митрополичью кафедру из Киева во Владимир, сделав Успенский собор, где покоились мощи святого Андрея, первопрестольным кафедральным храмом Русской Церкви, а Владимирскую чудотворную икону - ее главной святыней. Позже, когда общерусский церковный центр сместился в Москву, пред Владимирской иконой совершалось избрание митрополитов и патриархов Русской Церкви. В 1448 г. пред нею совершилось поставление Собором русских епископов первого русского автокефального митрополита - святителя Ионы. 5 ноября 1917 года пред ней совершилось избрание Святейшего Патриарха Тихона - первого после восстановления патриаршества в Русской Церкви. В 1971 году, в праздник Владимирской иконы Божией Матери, состоялась интронизаиия Святейшего Патриарха Пимена.

Литургическая деятельность святого Андрея была многогранна и плодотворна.