Чем было вызвано выделение ремесла в занятие большой группы людей

1. Дело расширялось, ремесленнику нужны были Подмастерья, набив руку, сами хотели стать мастерами. Ремесло усложнялось, нужно было некоторое разделение труда.
2. Рынки сбыта. Одно дело - деревню обслуживать, другое - сидеть на торговом пути, где много заказчиков или оптовых покупателей.
3. Чаще всего города стихийно возникали на путях торговли. Но могли появиться возле замка владетельного сеньоора - тоже рынок сбыта. Некоторые короли строили города целенаправленно, для пользы государства.

Відкрити головне меню

Знайти

Карбування

Мова

Завантажити PDF

гати

Редагувати

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чеканка (значення).

Карбування або чеканка (фр. Repoussé, нім. Treiben, англ. Repoussé and chasing) — технологічний процес оброблення металів тиском, що полягає у виготовленні малюнка, напису або зображення шляхом вибивання на пластині необхідного рельєфу. Карбування поділяють на площинне, об’ємне і по литву.

Ікона «Святий Дмитрій», золото, напівкоштовні камені, емаль, 12 ст. Берлін

Рельєф на листовому металі створюють за до спеціальних інструментів — чеканів і молотків, які виготовляють як з металу так і з деревини. Для карбувальних робіт застосовують метали і сплави яким властива висока пластичність срібло, золото, мідь, латунь, алюміній і сталь завтовшки від 0,2 до 1 мм.

Рельєф або малюнок карбують, поклавши лист металу на торець березового або липового пенька, на повсть, товсту гуму, брезентовий чи шкіряний мішок з дрібним піском, Для отримання вищого та більш деталізованого рельєфу лист бляхи закріплюють на смоляній суміші, шарі свинцю чи пластиліні. Техніка карбування застосовується при виготовленні декоративних плакеток, панно, посуду, різноманітних ювелірних прикрас тощо.

Внаслідок появи дешевих і ковких сплавів в 20 ст. з'явилася можливість створювати карбовані панно великих розмірів — монументальних декоративних композицій, що прикрасили фасади будівель, зали метрополітенів, інтер'єри суспільно важливих споруд і океанських лайнерів.

Хрест для релігійної ходи, Антіохія, 6 ст., фрагмент, Мюнхен, приватна збірка

Св. жони біля Гробу Господня, 12 ст., Візантія (Лувр )

Магдебурзькі ворота (Сігтунські) , храм Софії, Великий Новгород, 12 ст.

Верстат для карбування монет 19 століття

Див. також

Посилання

Остання зміна зроблена 5 місяців тому Ehlla

Вміст доступний на умовах CC BY-SA 3.0, якщо не вказано інше.

Політика конфіденційності Умови використанняСтаціонарний

ответ: не уверен что это то что нужно, но будут рад если .

Объяснение:

Мирні договори, які утворювали Версальсько-Вашингтонську систему, навіть

за наявності значних недоліків і багатьох суперечностей між державами-переможницями сприяли стабілізації міжнародних відносин у повоєнному світі. Однак питання потребували ви- рішення. У 1920-х рр. країни намагалися вдосконалити Вер- сальсько-Вашингтонську систему договорів. Так, правлячі кола держав-переможниць переконалися, що спроби ізолювати ра- дянську Росію через прихильність її лідерів до ідей встанов- лення диктатури пролетаріату й здійснення світової революції успіху не мали й тільки дестабілізували міжнародні відноси- ни. Для вирішення проблем післявоєнної відбудови європей- ські держави схилялися до встановлення торговельних зв’язків із Росією. У 1920—1921 рр. радянська Росія уклала торговельні угоди з Великою Британією, Німеччиною та іншими країнами. У жовтні 1921 р. радянський уряд запропонував провідним державам світу скликати конференцію для обговорення проблем економічного співробітництва. При цьому він обіцяв за умови визнання радянської Росії піти на поступки в питанні царських боргів, узятих до 1914 р. У січні 1922 р. засідання Верховної Ради Антанти в Каннах, обговоривши цю пропозицію, ухвалило рішення скликати міжнародну конференцію з питань пошуку шляхів «економічного відродження Центральної та Східної Єв-

ропи» і запросити на неї радянську Росію.

10 квітня — 19 травня 1922 р. в місті Генуя (Італія) відбулася конференція, у якій брали участь делегації 29 держав і британ- ських домініонів. На ній уперше після завершення війни за сто- лом переговорів зустрілися представники країн Антанти, Цен- тральних держав та радянської Росії. США відмовилися взяти участь у її роботі, надіславши лише свого ігача. Метою Генуезької конференції, за задумом її організаторів, мало стати налагодження торговельних зв’язків та економічного співробіт- ництва для післявоєнної відбудови країн Європи й вироблення умов для нормалізації відносин із Росією й Центральними дер- жавами.

На конференції країни Антанти виступили зі спільною по- зицією щодо радянської Росії. Від неї вимагалося сплатити всі довоєнні й воєнні борги попередніх урядів (у тому числі О. Колча- ка, А. Денікіна тощо) на суму близько 18 млрд карбованців, по- вернути націоналізовану власність іноземних осіб і відшкодувати їхні збитки внаслідок революції, поновити екстериторіальний статус іноземних громадян у країні, скасувати державну моно- полію зовнішньої торгівлі й припинити комунізацію.

У відповідь радянська делегація вимагала сплати 39 млрд карбованців за збитки, завдані країнами Антанти в ході інтер- венції та громадянської війни, і відмовилася сплачувати борги Тимчасового уряду. Після цього стало зрозуміло, що сторони не зможуть домовитися, оскільки жодна з них не бажала йти на поступки.