Как была устроена хозяйственная жизнь?

Говоря о труде как факторе производства, мы имеем в виду деятельность людей по производству товаров и услуг путем использования их физических и умственных возможностей, а также навыков, приобретенных в результате обучения и опыта работы. Это означает, что объем трудовых ресурсов общества, зависит от численности трудо населения страны и количества времени, которое это население может отработать за год.

Говоря о земле как факторе производства, мы подразумеваем все виды природных ресурсов, имеющихся на планете и пригодных для производства экономических благ. Размеры отдельных элементов природных ресурсов обычно выражаются площадями земель того или иного назначения, объемами водных ресурсов или полезных ископаемых в недрах.

Говоря о капитале, им имеем в виду весь производственно-технический аппарат, который люди создали для увеличения своих сил и расширения возможностей изготовления, необходимых благ. Проще говоря, капитал состоит из здании и сооружений производственного назначения, станков и оборудования, железных дорог и портов, складов и трубопроводов, т. е. всего необходимого для реализации современных технологии производства товаров или услуг. Объем капитала обычно измеряют его суммарной денежной стоимостью.

Рассмотрим простейшую ситуацию:

Вы решили сделать столбики для калитки.
Что для этого понадобится?
Прежде всего – древесина, например ствол сухого деревца. Затем инструмент – топор и пила. Наконец, собственные силы и время.
Все вместе это ещё можно назвать экономические ресурсы.

Ствол деревца – это представитель огромного множества разнообразных природных ресурсов, которые люди используют в своей хозяйственной деятельности.

Топор и пила – представители того ресурса, который обычно называют капиталом, от термин происходит от латинского caput, что значит «голова». Со временем слово «капитал» стало обозначать «главная часть», «главная сумма» и его стали употреблять как общее название всех тех при с которых люди получают свой доходы. Например, когда владелец «Газели» за плату подвозит на ней людей с вещевой ярмарки к вокзалу, то он использует машину именно в качестве капитала. И точно таким же капиталом для владельца нефтяной компании «Лукойл» являются установки для добычи и транспортировки нефти. Иными словами, термином «капитал» как в русском, так и во многих европейских языка принято обозначать все инструменты, машины и сооружения, используемые для производства благ.

Усилия, которые вам придется потратить на то, чтобы с капитала превратить природный ресурс – ствол деревца – в столбик калитки, тоже экономический ресурс. Его принято называть трудом.

Конечно, названные типы ресурсов используются для производства разных товаров и услуг в разной пропорции. Изготовление некоторых товаров требует, прежде всего, природных ресурсов (например, для производства натурального каучука нужен, главным образом, сок деревьев- каучуконосов). А в производстве услуг (скажем, стрижки волос) задействованы преимущественно затраты труда.

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією Просвітництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут.

«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей Просвітництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].

«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.

Політика освіченого абсолютизму, за прикладом Фрідріха II поширився й на інші країни Європи — окрім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.Хронологічні межі освіченого абсолютизму умовні, зазвичай наводиться період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол прусського короля Фрідріха II до Великої французької революції.

В російській літературі межі освіченого абсолютизму часто трактують розширено — залучаючи до них добу Петра I, хоча цього російського володаря надихали не стільки ідеї Просвітництва (що в той час були поширені лише в Британії), скільки ідеал «регулярної держави» Самуїла Пуфендорфа та Готфріда Лейбніца.

Також дискусійним є питання чи варто поширювати терміну «освічений абсолютизм» на державу Габсбургів часів Йосипа II та Російську імперію часів Катерини II, які часто визначають як «поліцейські

Объяснение:

Крымский полуостров в силу своего географического положения и уникальных природных условий с античных времён являлся перекрёстком морских транзитных путей.

Первые люди появились на крымской земле около ста тысяч лет назад. Короткая тёплая зима и продолжительное солнечное лето, богатый растительный и животный мир Крыма позволяли племенам и народам, с древности оседавшим на его землях, заниматься охотой, бортничеством и рыболовством, скотоводством и земледелием. Наличие на полуострове большого количества месторождений железной руды развитию ремёсел, металлургии, горного дела.

С конца XV века приморские города и горная часть Крыма вошли в состав Османской империи. Остальной территорией полуострова владело Крымское ханство — вассал Османской империи. Однако по данным доктора исторических наук, профессора РАН Ильи Зайцева и согласно книге Института истории РАН «История Крыма» Крымское ханство никогда не было вассалом Турции[1][2]. По Кючук-Кайнарджийскому мирному договору 1774 года, подписанному в результате Русско-турецкой войны1768—1774 годов, как Турция, так и Россия обязались не вмешиваться в дела Крымского ханства.

В 1783 году Крымский полуостров был присоединён к Российской империи. Во время Гражданской войны в России (1917—1922) Крымский полуостров стал последним оплотом Белого движения в европейской России. В советское время Крым входил в состав РСФСР, в 1954 году по решению советского руководства был передан Украинской ССР, после распада СССР (1991) Крым стал частью независимой Украины. В марте 2014 года Крым присоединён к Российской Федерации, что не признаётся Украиной и большинством стран-членов ООН.

Объяснение: