Рассказ о вавилонском царстве по плану: 1.местоположение, природные условия 2.занятия 3. правители и их деятельность 4. культура

Вавило́н (клиноп. , аккад. Bābili или Babilim «врата богов», др.-греч. Βαβυλών) — один из городов Древней Месопотамии, располагавшийся в исторической области Аккад.Главные города в Вавилонское царство входили (1792-1750 гг.до н.э.) города Ниневия, Ашшур, Мари, Урук, Эшнунна, Киш, Ниппур, Мари, Умма, Лагаш, Ур, Урак. Важный политический, экономический и культурный центр Древнего мира, один из крупнейших городов в истории человечества, «первый мегаполис»[6], известный символ христианской эсхатологии и современной культуры. Руины Вавилона раположены у окраины современного города Эль-Хилла (мухафаза Бабиль, Ирак).

Основан не позднее III тысячелетия до н. э.; в шумерскихисточниках известен под именем Кадингирра. В раннединастический период — незначительный город, центр небольшой области или нома в рамках системы шумерскихгородов-государств. В XXIV—XXI вв. до н. э. — провинциальный центр в составе Аккадского царства и Державы III династии Ура. В II—I тыс. до н. э. — столица Вавилонского царства, одной из великих держав древности и важнейший город одноимённой области (Вавилонии). Наивысший подъём экономической и культурной жизни Вавилона в литературной традиции связывается с эпохой правления Навуходоносора II[7] (VI век до н. э.).

В 539 году до н. э. занят войсками Кира II и вошёл в состав державы Ахеменидов, став одной из её столиц; во второй половине IV в. до н. э. — столица державы Александра Македонского, впоследствии — в составе государства Селевкидов, Парфии, Рима; начиная с III в. до н. э. постепенно пришёл в упадок. вот что я читал дома  и писал в тетрадь вот прмерно так  

Объяснение:

В России о «красных» и «белых» знает каждый. Со школьных, и даже дошкольных лет. «Красные» и «белые» – это история гражданской войны, это события 1917 – 1920 годов.

Кто был тогда хороший, кто плохой – в данном случае неважно. Оценки меняются. А термины остались: «белые» против «красных». С одной стороны – вооруженные силы советского государства, с другой – противники советского государства. Советские – «красные». Противники, соответственно, «белые».

Согласно официальной историографии, противников оказалось много. Но главные – те, у кого на мундирах погоны, а на фуражках кокарды российской армии. Узнаваемые противники, ни с кем не спутать. Корниловцы, деникинцы, врангелевцы, колчаковцы и т. д. Они – «белые». В первую очередь их должны одолеть «красные». Они тоже узнаваемы: погон у них нет, а на фуражках – красные звезды. Таков изобразительный ряд гражданской войны.

З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління.

Знищення російським царизмом наприкінці XVIII ст. української державності на Лівобережжі та Слобожанщині супроводжувалось русифікацією корінного населення. Цю колонізаторську політику стосовно українського народу російська влада здійснювала переважно ідеологічно-адміністративним шляхом.

Царські адміністратори витісняли українську мову з імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти.

Для задоволення своїх потреб у грошах, які весь час зростали, поміщики посилювали панщину та скорочували селянські наділи, що призводило до розорення селянства і деградації поміщицьких господарств. Прогресуючий їх занепад виявився у зростанні заборгованості поміщиків державі, що становила у першій половині XIX ст. понад 83 млн. крб. Тому наприкінці 50-х років поміщиками було оформлено під заставу майже кожен четвертий маєток в Україні.

Основу промислового перевороту складав технічний переворот, суть якого полягала у заміні ручної праці машинною, широкому впровадженні у виробництво парових двигунів, удосконалених технологій. Відбувалося поступове витіснення кріпацької мануфактури капіталістичною фабрикою.

Динаміка розвитку промислової сфери цієї доби визначалась бурхливим зростанням кількості промислових підприємств, промисловим переворотом, впровадженням нової техніки та технології, підвищенням ролі вільнонайманої праці, виникненням нових галузей промисловості. Усі ці процеси й тенденції становлять суть і зміст двох суперечливих, але взаємопов'язаних суспільних явищ: кризи, занепаду, проте все ж певного домінування старих феодальних відносин та структур, які дедалі більше гальмували розвиток суспільства, і зародження, становлення та формування у межах феодалізму.