Почему в странах латинской америки установились демократические режимы в конце 20 века ?

История стран Латинской Америки в XX в. насыщена многими масштабными и драматическими событиями. Завоёванная в XIX в. независимость открыла перед этими странами путь самостоятельного развития. Однако он не был лёгким. Здесь сказывались противоречия между индустриальным развитием и традиционным укладом, господствовавшим в помещичьих латифундиях; между олигархической властью крупных землевладельцев, предпринимателей и бесправным положением массы обездоленного населения; между утверждением в этих странах республиканского, конституционного строя и политикой единоличных правителей — каудильо (вождей) и др. Внутренние проблемы дополнялись внешними — зависимостью экономики стран региона от иностранных, в первую очередь североамериканских монополий; военно-политическим давлением, а нередко и прямым вмешательством США и т. д. Вследствие этих и других обстоятельств история стран Латинской Америки в XX в. оказалась наполненной множеством сложных, конфликтных событий, массовых выступлений, политических переворотов.

Городские бедняки и богачи. Городом управляли богачи — купцы, владельцы кораблей и домов, земельных участков. Они заседали в городском совете и ведали казной.

Семьи богатых горожан роднились между собой. Постепенно они выделялись в городскую знать — их называли патрициями.

Патриции в быту подражали рыцарям.

Они имели гербы, сражались верхом на конях, роскошно одевались. Нередко они получали рыцарское звание, становились благородными. В то же время господа, проживавшие в городах, не брезговали заниматься торговлей, покупать торговые ко- рабли, сдавать свои земли в аренду под лавки, мастерские и кабаки. Ремесленники с XIV века начали бороться за участие в управлении городом, но лишь в немногих городах им удавалось ввести своих делегатов в старые советы. Чаще всего создавался новый совет всё из тех же патрициев.

  Юстиніан I народився близько 482 або 483 рр. , в м. Таурісий (Верхня Македонія), помер 14. 11. 565, в м. Константинополі, імператор Візантії (Східної Римської імперії) з 527. Юстиніан походив з селянської родини. Здобув освіту завдяки своєму дядьку - імператору Юстину I; будучи наближеним їм до імператорського двору, здійснював великий вплив на державні справи. Вступивши на престол, прагнув відновити Римську імперію в її колишніх межах, її минулу велич. Юстиніан I спирався на середн землевласників і рабовласників, шукав підтримку у православної церкви; прагнув обмежити домагання сенаторської аристократії. Велику роль в державній політиці відігравала дружина імператора Феодора. У правління Юстиніана I було проведене кодифікування римського. В цілому його законотворча діяльність була спрямована на встановлення необмеженої влади імператора, на зміцнення рабовласництва, захист права власності. Централізації держави сприяли реформи Юстиніана I. Протягом 535-536 рр. - були укрупнені адміністративні округи, в руках їх правителів зосереджена цивільна і воєнна влада, впорядковані і посилені державний апарат, армія

Під контроль держави були поставлені ремесло і торгівля. При Юстиніані I посилився податковий гніт. Жорстоко переслідувалися єретики. Юстиніан I стимулював грандіозне будівництво: споруджувалися військові укріплення для оборони від вторгнень варварів, відбудовувалися міста, в яких споруджувалися палаци і храми (у Константинополі був побудований храм святої Софії). Юстиніан I проводив широку завойовницьку політику: у варварів були відвойовані захоплені ними області Західної Римської імперії (у 533-534 Північна Африка, Сардинія, Корсика - у вандалів, в 535-555 Апеннінський півострів і Сицилія - у остготів, в 554 південно-східна частина Піренейського півострова - у вестготів); на цих землях відновлювалися рабовласницькі відносини. На сході візантійські і війська вели війни з Іраном (527-532, 540-561), на півночі відбили натиск слов'ян. У різних районах імперії (особливо в землях, приєднаних до Візантії при Юстиніані I) спалахували проти влади імператора народні повстання (у 529-530 повстання самаритян в Палестині, в 532 "Ніка" в Константинополі, в 536-548 поширився революційних рух в Північній Африці, очолений Стотзой, народно-визвольний, рух в Італії під керівництвом Тотіли).

Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.