Недостатки планировки и устройство городской жизни в чанъане

Чанъань в переводе «долгий мир» — ныне не существующий город в Китае, древняя столица нескольких китайских государств. Был местом назначения торговых караванов, которые шли по Великому шёлковому пути в Китай. Сегодня на месте Чанъаня расположен город Сиань.

Территория Чанъаня была заселена со времен неолита. Окрестности города были одним из центров археологической культуры яншао. Во времена империи Цинь в северных окрестностях Чанъаня была основана столица Сиань, в которой находился императорский двор правителя Цинь Ши Хуанди, а также подземный мавзолей с огромной терракотовой армией. Это городское поселение продолжало существовать и в период существования империи Хань.

В эпоху империи Тан разрозненные поселения Чанъаня были объединены в один город. Он получил название «Чанъань» и стал столицей государства. Город напоминал по форме прямоугольник, разбитый на одинаковые кварталы наподобие шахматной доски. Населения Чанъаня в середине VIII века составляло более 1 миллиона человек, что делало его крупнейшим городом тогдашнего мира. Город был укреплен высокими и толстыми кирпичными стенами.

Планировка Чанъаня оказала большое влияние на строительство столиц соседних государств — Нары и Киото в Японии и Санъйонга[ko] в Бохае.

Во времена существования империи Мин столица была перенесена в Пекин, а Чанъань переименован в Сиань. Под этим названием он и известен по сегодняшний день на большинстве карт мира.

Большая часть населения тринадцати колоний во второй половине восемнадцатого века была враждебно настроена к своей метрополии, то есть Великобритании. Недовольство проявляли практически все слои населения и люди всех возможных профессий, судьба которых напрямую зависела от Великобритании.

Недовольство было вызвано из-за ограничений торговли. Великобритания ввела запрет на торговые операции жителей колоний с другими государствами. То есть, колонии могли продавать производимые товары только в метрополию и закупать сырье только в метрополии. Великобритания за товары колониального производства платила гораздо меньшие суммы, нежели предлагали другие государства и торговые компании. А за сырье метрополия назначала большие цены, а колонисты были вынуждены покупать их, не имя альтернативы.

Объяснение:

Київська Русь — середньовічна східноєвропейська держава зі столицею в Києві, що існувала впродовж IX—XIII століть. Об'єднувала під владою князів із династії Рюриковичів східнослов'янські та фіно-угорські племена. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.

Традиційно першим правителем Київської Русі вважається князь Олег із родини легендарного Рюрика, який 882 року оволодів Києвом. Його наступник, Ігор, воював із Візантією і загинув від рук деревлян. Дружина Ігоря, княгиня Ольга стабілізувала державу і прийняла християнство. Правління її сина Святослава ознаменувалося воєнною експансією на схід та південь. Його син Володимир Великий, що посів трон після братовбивчої війни, розширив терени держави, розбудував Київ і охрестив Русь (988). Після його смерті спалахнула усобиця, внаслідок якої київським князем став Ярослав Мудрий. За його правління була збудована Софія Київська (1037), відбулась перша кодифікація юридичних норм, були укладені династичні союзи з низкою європейських держав. Згодом влада перейшла до триумвірату Ярославичів, нащадки яких розділили Русь на окремі князівства, давши початок процесу феодальної роздробленості. Винятком слугують правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава, які на певний час спромоглися консолідувати владу.

1240 року більшість князівств унаслідок монгольського вторгнення потрапили в політичну залежність від Золотої орди. Київська державність була продовжена західними князівствами Галичини та Волині, проте в XIV столітті ці землі були поглинуті Польським королівством та долучені до Литово-Руської держави відповідно.