Когда окончательно сложилось латиноамериканское общество? (, 8 класс)

Отличительной чертой исторического процесса, развивающегося в Латинской Америке, была и во многом остается ведущая роль государства, которое нередко выступало в качестве единственной силы обеспечить хозяйственный рост и интегрировать общество. Такому государству присущ всепроникающий характер, что при всех цивилизационных и культурных различиях роднит латиноамериканские страны с Россией. В обоих случаях речь, по сути, идет о доминировании государствоцентричной модели развития.

Один из ключевых вопросов, на который ищут ответ исследователи латиноамериканского мира сводится к следующему: почему в странах Латинской Америки вслед за политическим освобождением от колониальной зависимости последовал длительный период внутренней нестабильности и экономической отсталости, а республиканские принципы и демократические институты (формально существовавшие) зачастую служили ширмой для диктаторских или авторитарных режимов олигархического толка? ответив на этот вопрос, мы не только лучше поймем современную Латинскую Америку, но и приблизимся к более глубокому пониманию российской действительности, тех проблем и вызовов, с которыми сталкивается постсоветская Россия, поскольку между двумя мирами – латиноамериканским и российским – на удивление много общего. В частности, схожие черты и характеристики прослеживаются в отношениях государства и общества, исторически сложившихся в России и странах Латинской Америки и в значительной мере детерминировавших их национальные модели развития.

Андрусівський договір

Виплати: царський уряд зобов'язувався виплатити Речі Посполитій як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (близько 200 тисяч рублів)

Земля: під владою Московської держави залишалась Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і Стародубом, а також Смоленськ;

в складі Речі Посполитої залишалися Правобережна Україна (крім Києва) і Білорусь з Вітебськом, Полоцьком і Двінськом;

Київ з околицями на два роки передавався Московському царству

Запорозька Січ мала перебувати під спільною владою обох держав

Вічний мир

Виплати: Річ Посполита отримувала 146 тис. рублів компенсації за відмову від претензій на Київ

Земля: Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ.

Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Речі Посполитої

У грецькій ментальності гомерівського періоду чоловічий і жіночий світи були строго  розведені, причому чоловічий світ займав значно вище місце, що пов’язувалось з  естетичними та етичними канонами, які раніше діяли на рівні міфології, а потім були  розвинуті в літературі й філософії докласичного і класичного періоду.

Жінка, не маючи громадянських прав, і в домі займала досить скромне місце. Вона  зазвичай не мала права бути присутньою на сімейній трапезі (особливо якщо в домі були  гості), проводячи час у спеціально відведеній їй частині будинку – гінекеї. З дому, одружена  жінка, могла виходити лише у супроводі рабинь, євнухів, прикривши обличчя і голову  плащем.Становище одруженої еллінки було  об’єктивно підпорядкованим, а коло дозволених їй інтересів обмежувалось стінами дому  (навіть не всього, а гінекеї – жіночої його частини). Їй категорично заборонялось відвідувати  театральні вистави та інші громадські акції. Закони і звичаї жорстко регламентували  поведінку одружених афінських жінок, практично позбавляючи їх елементарних  можливостей компенсації дефіциту чоловічої ласки.

Основне завдання своєї реформи Солон вбачав у реалізації принципів “подвійної моралі”, яка дозволяла чоловікові й дошлюбні, і позашлюбні сек. контакти, а жінці – категорично забороняла.

Афінський закон про перелюбство містив наступне: “Якщо чоловік заставав дружину свою з  коханцем, то він не міг більше з нею жити під страхом безчестя”.

Сек. свобода грецьких чоловіків була  безмежна. Закон дозволяв чоловікові все: конкубінат, куртизанок і навіть публічні будинки,  але вимагав від нього шани до дружини, поваги її домашніх і подружніх чеснот, які  ставилися їй в обов’язок. Не рекомендувалось приводити в дім куртизанок: це вважалось  дурним тоном.  Розлучення для чоловіка було вільним. Він міг у будь-який час відіслати дружину зі  свого дому. В цьому випадку він зобов’язаний був повернути їй посаг, якщо лише  розлучення не було викликане зрадою дружини. У грецькому суспільстві воно було  можливим через безпліддя дружини, невірність або з інших мотивів. Якщо ініціатива  розлучення належала жінці, їй необхідно було звернутися до посадових осіб. В особливих  випадках, справи про розлучення, розглядались у суді. Але і в цьому випадку чоловік мав  більше прав, ніж жінка.

Объяснение:

Не особо много смогла сказать про права мужчин, но по-моему суть понятна