Социально-политическое развитие российской империи при николае втором надо два вопрос с ответам

При Николае II была создана русская ?
ответ финансово-валютная система
Выплавка чугуна увеличилась?
ответ двадцать лет почти вчетверо; выплавка меди — впятеро; добыча марганцевой руды также в пять раз. Производство хлопчатобумажных тканей удвоилось, добыча угля по всей 

Объяснение:

Наприкінці XIX ст. змі­нилося розташування сил в Європі та в усьому світі. Головною при­чиною цього було посилення нерівномірності економічного роз­витку індустріальних країн, що вело до загострення суперечностей між ними. Розвиток міжнародних відносин відзначався двома тен­денціями: 1) зростання співпраці держав з метою ефективного використання світових ресурсів; 2) подальша відокремленість кож­ної держави з метою задоволення лише власних потреб. Індустрі­ально розвинені держави мали перевагу не тільки у використанні своїх ресурсів, а й у пограбуванні відсталих народів Азії, Африки, Латинської Америки, над якими вони встановили економічний і політичний контроль. Значний вплив на характер міжнародних відносин мало посилення революційних і національно-визвольних рухів, намагання правлячих кіл подолати внутрішньополітичні кризи у своїх державах шляхом підготовки до війни.

Після 1871 р. в Європі існував так званий «озброєний мир», під прикриттям якого відбувалася підготовка до війни. Напруженість зростала в умовах швидкого технічного прогресу, який вів до постійної гонки озброєнь. Дипломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні. На межі ХІХ-ХХ ст. найгостріші протиріччя існували між Великобри­танією та Німеччиною. При колоніальному розподілі світу Німеч­чині дісталося значно менше колоній, ніж іншим державам. Випе­редивши Великобританію за обсягом промислового виробництва, Німеччина стала на шлях докорінного переділу світу на свою користь. Суттєвими залишалися і франко-німецькі суперечності.

Франція не могла примиритися з поразкою, а в Берліні, побою­ючись реваншу, прагнули до остаточного розгрому Франції. У такій ситуації сторони почали інтенсивно шукати союзників.

Німеччина прагнула до ізоляції Франції. У 1873 р. було ство­рено «Союз трьох імператорів» — Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Однак під час російсько-турецької війни 1877-1877 pp. цей союз тріщав по всіх швах, оскільки Німеччина й Австро-Угор­щина стали на бік противників Росії. Одночасно зміцнів союз Німеччини й Австро-Угорщини, спрямований проти Росії. 7 жовтня 1879 р. була укладена таємна угода між обома державами, за якою вони зобов´язалися надати одна одній до в разі нападу з боку Росії.

Після цього канцлер Німеччини О. Бісмарк спрямував свої зусилля, аби втягнути у союз Італію. Посваривши Італію з Фран­цією з приводу захоплення Тунісу, німецька дипломатія досягла поставленої мети. 20 травня 1882 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною та Італією був укладений так званий Троїстий союз. Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли Італії до в разі війни із Францією. Надання військової до передбачалося в будь-якому випадку, навіть якщо хтось із учасників був змуше­ний воювати проти двох чи більше противників.

У результаті укладання Троїстого союзу в центрі Європи виникло військове угруповання держав на чолі з Німеччиною.

Одночасно відбувалося зближення позицій Франції і Росії. У липні 1891 р. пройшла демонстрація російсько-французької спіль­ності — візит французького флоту до Кронштадту. Того ж року був укладений пакт про взаємні консультації у випадку загрози війни. У 1893 р. російська ескадра прибула до французького порту Тулон із відповіддю, і 27 грудня 1893 р. була підписана франко-російська військова конвенція, де передбачалася взаємодо обох дер­жав у разі нападу з боку учасників Троїстого союзу.

Таким чином у Європі утворилися дві ворогуючі між собою коаліції. Хоча між союзниками по коаліції теж часто виникали суперечності, перед лицем загрози з боку ворожого табору вони відходили на другий план. Англія спочатку проводила політику маневрування між коаліціями, так звану «блискучу ізоляцію», але на початку XX ст. її стратегічні орієнтири змінилися. Втративши промислову перевагу над Німеччиною і дедалі глибше втягуючись у виснажливе змагання з нею по гонці озброєнь, Англія потребу­вала союзників.

На початку XX ст. відбувається англо-французьке зближення, причинами якого стали англо-німецький та франко-німецький антагонізми. Англо-французька таємна угода була укладена в Лондоні 8 квітня 1904 р. Основний її зміст полягав у визнанні за Англією прав на Єгипет, за Францією — на Марокко.

У 1907 р. обидві сторони досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні в Петербурзі договір про розмежування інтересів. Іран поділявся на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан визначався в зоні інтересів Англії. Цим договором і завершувалося формування Антанти. Трьохстороннього пакту між її учасниками не було укла­дено, він з´явився тільки на початку Першої світової війни.

Результатом оформлення двох ворогуючих коаліцій було поси­лення гонки озброєнь і спроби учасників обох союзів розколоти табори противника.

Внутрішня і зовнішня політика

Фрідріха 2 У внутрішній політиці Фрідріх II хотів показати, що не позбавлений ліберальних ідей і близький до французьких просвітителів (зокрема, до Вольтера). Тому він скасував тортури, спростив судочинство, розширив початкову освіту. Щоб залучити до Пруссії переселенців, Фрідріх не раз заявляв про свою віротерпимість. Однак за багатьма його прогресивними кроками ховалися зовсім інші помисли. Наприклад, видаючи себе за прихильника вільнодумства, прусський король проводив найсуворішу цензуру. Проте йому вдалося створити образ освіченого монарха, і в історію він увійшов як Фрідріх II Великий. Головною своєю справою Фрідріх вважав військові походи, в яких він показав себе себе неабияким полководцем і мудрим стратегом. Пруссія зуміла захопити у Австрії більшу частину економічно розвиненої Сілезії (1740-1745). У 1756 він розв’язав Семирічну війну, під час якої не раз перемагав австрійські і французькі війська. Але в результаті першого поділу Польщі, якого Фрідріх наполегливо домагався, Пруссії вдалося приєднати польські землі по нижній течії Вісли.

Фрідріх 2: риси характеру та захоплення

Фрідріх був поліглотом, крім рідної німецької мови, король володів французькою, англійською, іспанською, португальською та італійською; читав на латині, грецькій та давньогрецькій. У побуті любив простоту, порядок, поміркованість, був ощадливий до скнарості. Вставав рано (пізніше 6 години ранку). З дитинства любив музику. Щовечора він відводив одну годину і для гри на флейті. У вільний час він писав книги. У спілкуванні іноді був надто уїдливий. Також він любив і тримав багато собак. На війні Фрідріх був хоробрий і ніколи не падав духом. Він особисто водив своїх солдатів в атаку. Фрідріх блискавично приймав рішення і настільки ж швидко їх реалізовував, що часто давало йому перевагу над противниками, які узгоджували свої дії з монархом.

Результати правління Фрідріха 2

Фрідріх II прославився своєю любов’ю до військового мундиру. Він створив одну з найсильніших армій в Західній Європі, вона нараховувала близько 200 тисяч осіб (величезна цифра на ті часи), на її утримання витрачалися величезні гроші. Армія Фрідріха II – це перш за все сліпе підкорення, механічне виконання наказів і сувора дисципліна. Пруссія під час правління Фрідріха 2 перетворилася у військовий табір, селяни і городяни працювали на армію, в яку насильно заганяли міське чоловіче населення і селян-рекрутів. Але офіцерами могли бути тільки дворяни. Фрідріх 2 провів реформи, що укріпили прусську армію, промисловість та освіту країни. Він вів затяжні війни з Австрією (1740—1742, 1744—1745, 1756—1763) за Сілезію; здобув її в результаті Семирічної війни. Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) приєднав до королівства Польську Пруссію (Західну Пруссію), таким чином об’єднавши усю історичну Пруссію. Змінив власний титул «король в Пруссії» на «король Пруссії» (1772). Захистив Баварію від поглинання Австрією в ході війни за баварську спадщину (1778—1779). Підтримував Просвітництво, був одним із представників освіченого абсолютизму, називав себе «першим слугою держави». Виступав патроном наук та мистецтв, заохочував німецьку еміграцію до Пруссії, проголосив свободу віросповідання, заборонив тортури, допустив до державного управління, судочинства та освіти вихідців з простолюду. Збудував палац Сансусі (1747). У німецькій традиційній історіографії ХІХ—ХХ століття зображується як національний герой Німеччини, видатний стратег, мудрий і ефективний правитель. Прізвиська — Фрідріх Великий (за перетоворення Пруссії на велику європейську державу); «Старий Фріц» ( за найтриваліше правління серед прусських королів); «картопляний король» (за насаджування культури картоплі).