Что хорошего потеряли люди припереходе от первобытного общества к цивилизации

Люди потеряли единство расформировывая общины где был принципом общностей

Сочинение Робин Гуд

Говорят, что все живое имеет свою память: люди, животные, цветы, деревья... Свидетели многих событий, сохраняют в себе картины и настоящего, мгновения прекрасного и незабываемого. Шум дряхлого осеннего леса напомнил мне события давно минувших лет, когда зеленые одеяния стали домом для благородного Робина Гуда и его друзей: Маленького Джона, монаха Тука, возлюбленной Марианны и других. Среди вельмож юноша снискал славу разбойника, но простой народ прославлял его за ласковое, щедрое и храброе сердце. Отбирая деньги у богачей, Робин раздавал их бедным. Славные рыцари ватаги уважали своего главаря. Мое сердце не осталось равнодушным к веселому Маленькому Джону, который всегда приходил на в трудной ситуации. К справедливому монаху Тука, который всегда отстаивал правду, даже до королевы Элеоноры, которая относилась ко всем с уважением и любовью. А вот шериф со своей дочкой мне не по нраву, они оказались коварными, ведь считали Робина Гуда преступником и поставили себе за цель поймать разбойника и казнить на глазах жителей Бернесдейля и Шервуда. Шли годы, шериф так и не поймал героя, однако у него осталось много зловещих планов. 

Славный англичанин женился на очаровательной Марианне. Это была настоящая первая любовь. Однако наворачиваются слезы, когда вспоминаю смерть возлюбленной Робина Гуда. Осиротевшее сердце героя не выдержало разлуки. Его душевная боль оказалась сильнее удары меча и метких выстрелов лука. После ранения лихорадка забрала последние силы храброго воина.

Робин Гуд не умер. Он остается в наших сердцах храбрым, благородным защитником обездоленных. А историю о его славной жизни будут нашептывать величественные дубы, лапчатые ели и высокие березы, напоминая о бессмертии справедливости, мужества, 

Щоправда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних в’ятичів і поширив свою владу на радимичів. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно у руках своєї династії. Коли його варязька дружина стала вимагати більших винагород, Володимир улаштував так, щоб вона перейшла на службу до візантійців.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Знову порушуючи традицію попередників, він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон. Він також змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Володимир установив загалом дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В основі цієї нової західної орієнтації лежало його прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь. Внаслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи близько 800 тис. кв. км.

Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енергії. Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав особливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на західну границю Російської держави, встановлену цими походами Володимира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князь Болеслав.

2. Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури

Тіснішими ставали стосунки Володимира, що тепер належав до християнської «сім'ї правителів», з іншими монархами. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а не з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри — поляками.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.