Мог ли египетский крестьянин иметь раба?

Розробки уроків

Підручники

Відео

Атласи

Реферати

Книги

Історія українського суспільства

3.7. Причини поразки української національної революції, її особливості та значення в історії України та в контексті європейського революційного руху XVI-XVII ст.

Довготривала виснажлива боротьба українського суспільства, у ході якої Україна понесла демографічні, політичні, матеріальні, територіальні й моральні втрати, закінчилася поразкою. У результаті національно-визвольних змагань так і не було створено соборної держави в етнічних межах України, не була відстояна незалежність Української держави, країна була позбавлена можливості рівноправно ввійти в коло європейських держав через відсутність у багатьох гетьманів і полковників державницького мислення, нерозвинутість державно-національної філософії, психологію меншовартості й підданства, а не відчуття володарів. Патріотичний дух у суспільстві був пройнятий не раціонально-державними проблемами, а православ’ям, при цьому інтереси мас та еліти були почасти діаметрально протилежними.

Україна, перебуваючи в центрі інтересів кількох великих держав (причому — «другого ешелону» політичних гравців Європи), мала невеликі шанси на досягнення незалежності. Козаки, будучи вправними воїнами, на жаль, за рівнем організації, військової стратегії й тактики поступалися збройним силам Польщі, Росії, Туреччини, Криму.

Причинами поразки Української національної революції 1648 — 1676 рр. були: 1) відсутність у національної еліти загальновизнаної суспільством національно-державницької ідеї та досвіду державного будівництва; 2) незавершеність процесу консолідації суспільної еліти навколо української державної ідеї; 3) переважання в свідомості соціальних верств в особистих групових, станових інтересів над національними й державними; 4) слабкість центральної влади, що зумовлювало розгортання міжусобної боротьби за булаву та породжувало всевладдя та численні зловживання старшини на місцях; 5) ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкоємного гетьманства, утвердження республікансько-олігархічної форми правління; 6) перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, під час якої вони створювали блоки з іноземними державами, почасти нехтуючи інтересами власного народу та беручи найактивнішу участь у боротьбі проти нього; 7) наявність принципових помилок, прорахунків, невиваженості в проведенні внутрішньої політики гетьманськими урядами, що детермінувало посилення соціального напруження, розколу та створення ворогуючих таборів в українському суспільстві, наслідком чого стала громадянська війна та руйнація основ молодої української держави; 8) значні масштаби люмпенізації суспільства, анархо-охлократичні рухи низів; 9) деструктивна політична роль Запорожжя упродовж кінця 1650-х — першої половини 1670-х років; 10) погіршення геополітичного становища держави та постійне втручання (у різних формах) у внутрішні справи України Речі Посполитої, Російської держави, Кримського ханства та Османської імперії, які прагнули ліквідації самостійної Української держави.

Объяснение:

В 1285 году на французский престол взошел Филипп IV из рода Капетингов, прозванный Красивым.

У него были и другие прозвища:

Король-Фальшивомонетчик, Железный Король.

Царствование Филиппа IV, по мнению историка Ренана, в наибольшей степени определило развитие Франции в течение пяти последующих столетий, со всеми присущими достоинствами и недостатками.

Деятельный поборник нововведений, Филипп сыграл существенную роль в превращении Франции в современное государство.

Филипп Красивый был первым монархом, привлекшим людей неблагородного происхождения к управлению государством. Окружив себя такими советниками, как Пьер Флот, Гийом Ногарэ и Пьер Дюбуа - людьми, целью которых было усиление и централизация королевской власти, Филипп заложил основы абсолютной монархии.

Филипп методично расширял территорию королевства. Для оправдания захвата земель, он использовал нормы феодального права, пользуясь своим положением повелителя всей Франции. В 1294-1303 ему почти удалось завоевать Гасконь, владение английского короля Эдуарда I. Филипп намеревался прибрать к рукам богатое графство Фландрию, и даже какое-то время удерживал его. Однако в 1302 г. фламандцы в битве при Куртре разгромили французскую армию. Таким образом, в Средние века Фландрия так и не вошла в состав Франции. Однако на юго-востоке Филиппу удалось приобрести земли вокруг городов Лион и Тулуза.

Филипп ограничил участие пап в управлении французской церковью и отклонил требование папы о том, чтобы духовенство облагалось налогами только с папского согласия. Филипп игнорировал буллы Бонифация VIII, утверждавшие превосходство церкви и папы над королями. В борьбе с церковью король решил опереться на формирующуюся нацию и в апреле 1302 созвал впервые в истории Франции Генеральные Штаты, традиционно рассматриваемые как национальное собрание, состоявшее из представителей нескольких сословий (духовенство, феодалы и горожане) . Духовенство, которое отказывалось выплачивать королю налоги, он объявлял вне закона и разрешил своим сторонникам захватить папу Бонифация в качестве заложника в итальянском городке Ананьи. Этот поступок привел к скорой кончине пожилого папы. Затем Филипп обеспечил избрание на папский престол французского прелата, повелел ему остаться во Франции и поселиться в городе Авиньоне. Здесь папы пребывали на протяжении большей части 14 в. как настоящие марионетки французских королей.

Чтобы упрочить свое финансовое положение, Филипп выдвинул мнимые обвинения в ереси против старинного рыцарского ордена крестоносцев - тамплиеров.

Несметные богатства и золото тамплиеров не давали покоя французскому монарху. Он решил присвоить богатства ордена и таким образом ликвидировать долги монархии. Созванные в 1308 г. Генеральные Штаты одобрили действия короля, а папа Климент V в 1311 под давлением Франции запретил орден.

Судилища, пытки и преследования продолжались в течение 7 лет, тамплиеры были разорены, а их имущество отошло к короне.

В марте 1314 г. были сожжены высшие сановники ордена, в том числе великий магистр Жак де Моле, который перед смертью проклял короля и посулил ему скорую смерть. В ноябре Филипп Красивый умер, и молва приписала его смерть проклятию Жака де Моле.

Эпоха Филиппа Красивого стала поворотным моментом в истории Франции. Филипп расширил королевские владения, подчинил себе церковь и феодалов, ввел королевские суды и римское право.