По параграфу 22 (жизнь людей московской руси) из учебника 7 класса нужно написать сочинение на тему "на обеде у крестьянской семьи", при этом нужно, как можно лучше описать образ жизни крестьян в тот период времени.

Актуализация опорных знаний Беседа — Какие стили речи вам известны? — Что вы знаете о публицистическом стиле речи? — Каково его назначение? III. Мотивация учебной деятельности Учитель. В газетных и журнальных статьях, в устных выступлениях на митингах и собраниях, по радио и телевидению часто используют публицистический стиль. Основная цель публицистического стиля — воздействовать на читателя и слушателя, т. е. в чём-то их убедить, к чему-то призвать. Название стиля публицистический происходит от латинского слова «общественный» (в русском языке есть слово публика, одно из значений которого — люди, народ). IV. Работа над культурой и развитием речи учащихся 1. Ознакомление с таблицей (с комментариями учителя) Публицистический стиль речи Основная функция Функция воздействия, убеждения Сфера применения Газетные и журнальные статьи, выступления на общественно-политические темы Общие особенности стиля Эмоциональность, субъективность, непринужденность, экспрессивность Специфическая лексика Общественно-политическая лексика, эмоционально-экспрессивная лексика, фразеологизмы, используются пословицы, поговорки, афоризмы Грамматические особенности Побудительные предложения, распространенные обращения, риторические вопросы, повторы слов, синтаксических конструкций Комментарий учителя Публицистический стиль является ярким примером такой общественной функции языка, как воздействие. Выполняя свою основную задачу — формирование общественно-политической мысли,— он характерен для периодической прессы, выступлений, докладов, статей, рецензий, заметок, очерков и т. п. Произведения, написанные в публицистическом стиле, отличаются логикой изложения и эмоциональной выразительностью. Этот стиль характерен тем, что в нем нередко встречаются элементы, присущие другим функциональным стилям — художественному или научному, но они полностью подчиняются стилевым чертам публицистического стиля и выступают в функции воздействия. Стилевые черты публицистической речи: призывность, логичность, эмоциональность и экспрессивность, образность и точность выражений. Языковые средства публицистического стиля зависят от жанра высказывания (заметка, статья, рецензия, репортажи др.). Для лексики и фразеологии этого стиля характерно употребление общественно-политической терминологии (среди которой встречаются заимствованные слова), речевых стандартов, употребление слов в переносном значении, широкое использование фразеологизмов. Спецификой морфологии произведений публицистического стиля является частое использование существительных мужского и среднего рода, родительного падежа существительного, особенно отглагольного. На синтаксическом уровне публицистические произведения характеризуются употреблением простых синтаксических конструкций, инверсией, использованием элементов синтаксиса разговорной речи. 3. Практическая работа Прочитайте текст. Родина подобна огромному дереву, на котором не сосчитать листьев. И всё, что мы делаем доброго, прибавляет силу ему. Но всякое дерево имеет корни. Без корней его повалил бы даже несильный ветер. Корни питают дерево, связывают его с землёй. Корни — это то, чем мы жили вчера, год назад, сто, тысячу лет назад. Это наша история. Это наши деды и прадеды. Это их дела, молчаливо живущие рядом с нами, в степных каменных бабах, в резных наличниках, в деревянных игрушках и диковинных храмах, в удивительных песнях и сказках. Это славные имена полководцев, поэтов и борцов за народное дело... Человеку важно знать свои корни — отдельному человеку, семье, народу — тогда и воздух, которым мы дышим, буден целебен и вкусен, дороже будет взрастившая нас земля и легче будет почувствовать назначение и смысл человеческой жизни. Давайте же будем помнить об этих корнях! (В. Песков) Беседа — Какое сравнение составляет основу текста? — Для чего журналист приводит такое сравнение? — К чему он призывает нас, читателей? — Прочитайте вслух ту часть текста, в которой параллельная связь предложений усилена одинаковым началом их. — Найдите в словаре значение слова пращур

Народився Володимир Мономах 1053 року. Одержав від батька уділ у Смоленську та Чернігові.

За дорученням князя Всеволода брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення. У 1093 році помер його батько, великий князь Всеволод Ярославич, який активно боровся за єдність Київської держави. З 1093 по 1113 рік відбувалися часті напади половців на Русь, водночас почалися князівські міжусобиці.

Володимир, прагнучи припинити їх і об’єднати князів на спільну боротьбу, був одним з ініціаторів Любецького (1097), Витичівського (1100) та Долобського (1103) з’їздів князів. 1094 року Володимир став Переяславським князем. У 1103—1111 роках разом з київським князем Святополком Ізяславичем здійснив ряд походів проти половців. 1113 року, після смерті Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів.

Київська верхівка за Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але змушений був піти на ряд поступок, зокрема прийняти закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги.

Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим "Руської правди" й відомі як Статут Володимира Мономаха. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі й на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави, що почала занепадати після смерті Ярослава Мудрого.

Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Час князювання Володимира Мономаха на великому київському престолі характеризується розквітом світського та церковного будівництва, літератури, малярства. Під впливом князя було написано славнозвісну пам’ятку давньоруської літератури "Повість минулих літ". Видатний державець і полководець, що брав участь у 83 походах, був ще й талановитим письменником, написав близько 1117 року "Повчання" своїм дітям, яке, подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі й звитяги життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.

Помер Володимир Мономах 25 травня 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава. Зі смертю Мономаха закінчився період стабільної єдності Київської держави й почався період поступового її занепаду.

Володимир Мономах виступив на арену політичного життя у п’ятнадцятирічному віці, з 1078 року, коли його батько, Всеволод Ярославич, почав князювати у Києві. Саме в ті часи особливо загострилася міжусобна боротьба поміж князями, які не могли вирішити між собою спадкові справи. Ще Ярослав Мудрий запровадив принцип старшинства в межах князівської родини. За старшим сином Ізяславом він закріпив Київ і Новгород, другому, Святославу, віддав Черні-гів, третьому, Всеволодові, — Переяслав, четвертому, Вячеславові, — Смоленськ, найменшому, Ігореві, — Володимир-Волинський.

   

Як тільки у котромусь з князівств звільнявся престол, кожен брат мав сходити на вищий уділ. Таким чином кожен спадкоємець по черзі, за задумом Ярослава, сідав на київський, найвищий престол. Певний час ця система давала можливість уникати сімейних чвар. Але усобиці зі смертю Ярослава спалахнули з новою силою, оскільки його система спадковості суперечила іншому прадавньому принципові — спадкоємству від батька до старшого сина.

Крім міжусобних чвар та запеклих сутичок за князівську владу Київській державі загрожувало сусідство з половцями, які раз у раз нападали на Русь, перешкоджали рухові торговельних караванів по Дніпру, підходили нерідко майже до самого Києва, тримаючи населення у постійній небезпеці. За умов чвар і розбратів, нерідко й збройних сутичок між спадкоємцями, коли іноді й самі князі за собі на до кочовиків, державі загрожувала катастрофа, яку міг відвернути лише сильний і вольовий зверхник. Саме таким і постав у той важливий період князь Володимир Мономах.

Найважливішим завданням на той час було встановлення порядку і злагоди між князями і, найголовніше, згуртування всіх сил Київської держави на захист проти зовнішньої експансії. Перше зіткнення з половцями було невдале для русичів. Київського князя Ізяслава розбили кочовики і прогнали кияни.

Любечский съезд (1097) — съезд русских князей, состоявшийся в городе Любече (на реке Днепре) с целью договориться о прекращении междукняжеских распрей из-за уделов и сплотиться против разорявших Русь половцев. На Любечском съезде (по «Повести временных лет» ) присутствовало 6 князей.

Святополку Изяславичу, как старшему, был оставлен Киев с Туровом и Пинском и титул великого князя;
Владимиру Мономаху — Переяславское княжество, Суздальско-Ростовская земля, Смоленск и Белоозеро;
Олегу и Давиду Святославичам — Чернигов и Северская земля, Рязань, Муром и Тмутаракань [1];
Давиду Игоревичу — Владимир-Волынский с Луцком;
Васильку Ростиславичу (с братом) — Теребовль, Червень, Перемышль.

Любечский съезд провозгласил принцип наследования князьями земель своих отцов. Это решение констатировало наличие нового политического строя на Руси, основой которого было сложившееся крупное феодальное землевладение. Каждый из князей правил самостоятельно на земле, доставшейся ему от отца - "каждый да держит отчину свою". Однако Любечские решения не могли полностью предотвратить междоусобные столкновения. Практически сразу же они были нарушены Давыдом Игоревичем и Святополком, которые попытались отобрать владения у Василько Ростиславича, причём последний был вероломно взят в плен и ослеплён. Такой поступок вызвал возмущение остальных князей и для урегулирования конфликта потребовался новый съезд, состоявшийся в 1100 году в Уветичах. В итоге князьям удалось примириться и добиться важного перелома в борьбе с половецкими набегами. В 1103 г. объединенные дружины Святополка киевского, Владимира Мономаха и других князей в сражении при Сутени разгромили орды кочевников. Погибли 20 половецких ханов. В 1111 г. в верховьях Северного Донца Владимир Мономах с союзниками нанес новое тяжелое поражение половцам. В результате наступательный порыв половецких ханов стал иссякать. Стороны все чаще строили свои взаимоотношения на договорных началах, нередко скрепляя их династическими браками.