Объяснить значение средневекового правила"городской воздух делает свободным" 5 предложений

Правовой обычай Stadtluft macht frei nach Jahr und Tag характерен для средневекового обычного права Германии, начиная с XI века. Согласно этому обычаю, сеньор крестьянина, ушедшего от него на постоянное жительство в город, имеет право требовать его возврата только в течение первого года.Городской воздух делает свободным - средневековая пословица и правовой обычай, согласно которому крестьянин, проживший в городе определённое время, считается свободным. Также встречается вариант Stadtluft macht frei nach Jahr und Tag (городской воздух делает тебя свободным после года и дня).

Олекса Довбуш - Один з найвідоміших опришків, національний герой.

Объяснение:

Олексу Довбуша до середини XIX століття багато істориків сприймали як цілковиту вигадку. Та у 1850-х роках польський історик А. Бельовський знайшов так звані чорні книги Станіславського міського суду початку та середини XVIII століття, судові документи, які довели, що Олекса Довбуш справді існував і що його слава аж ніяк не є перебільшеною. У цих документах ішлося про окремі, проте дуже виразні епізоди діяльності опришка та його поплічників. Було встановлено перебіг кількох здійснених ними злочинів. Згодом знайшлися й інші документи. Було встановлено роки життя та обставини смерті Довбуша; із паперів вдалося також частково реконструювати характер Довбуша та мотиви його вчинків.

Офіційно в документах Олексу називають Добощуком, рідше Добошем. В опришки пішов 1738 року, що було не ради власної наживи чи якоїсь помсти, а з необхідності. До того змусила тодішня національна, політична й економічна ситуація.  

З конкретно поневолення України Москвою, Польщею, Мадярщиною, а в кінці Австрією, було основною причиною повстань опришків. Другий чинник невдоволення і бунту — особиста неволя (панщина або кріпацтво). І в кінці чималу роль відіграла соціальна нерівність: надто безсовісна польська та мадярська знать, урядові австрійські мандатори відділи смоляків.

Нечисленні документи, що відомі дотепер, говорять, що Олекса Довбуш був непересічною постаттю. Тай за народними традиціями невідомо випадків, коли населення прославляє вбивць, оспівує їх у легендах, піснях чи переказах.  

Розповіді та документальні підтвердження свідчать, що не лише гроші і всілякі інші скарби були мотивацією ватажка та його загону. Вони були радше засобом для існування та ведення нелегкого життя.

Одним з найбільш вдалих походів Олекси Довбуша став напад на Богородчанський замок у1744 році (справжній кам'яний замок взяв вперше). Здобич перевершила всі очікування. Там, крім скарбів економа Шидловського, зберігалися заощадження панів Подлянского, Косановского і Романовського. Грошей виявилося так багато, що опришки дозволили собі влаштувати справжній відпустку, буквально зникнувши більше ніж на рік.

Олекса Довбуша дійсно досить часто роздавав награбоване бідним. Так, документально підтверджено (показаннями на суді розбійника Палійчука), що опришки роздали селянам кошти, захоплені на шляхетському дворі у Воскресинцях, а також поділилися золотом, захопленим у вірменських купців з Кутського району Прикарпаття.

Також Довбуш проявив себе як справжній народний месник. Відомий випадок з полковником Злотницьким, який під час декількох каральних операцій дуже жорстоко поводився з гуцулами. Тоді загін опришка, подолав величезну відстань, аби помститися за народні кривди.

Злотницький хотів відкупитися, але Олекса відказав: «Не по гроші сюди прийшов, але по твою душу, аби більше людей не мучив!», і власноруч його зарубав. Маєток полковника спалили, але при тому нічого з нього не взяли.

За Олексою, як за національним героєм, стояв простий народ. Трудящі люди відрізняли Довбуша, месника і повстанського ватажка, від тих хто йшов в опришки заради поживи. Народ був на його боці і не тільки попереджав про небезпеку, а й часто переховував. Тут і криється пояснення того, чому стільки війська ніяк не могло впіймати Довбуша. А той в свою чергу віддячував тим, що карав народних гнобителів. Цікаво, що не тільки народ, але й убога українська шляхта, цісарські урядники, а навіть деякі священики підтримували збройний спротив опришка проти окупантів і загарбників.

Навіть ідеологи Австрійської монархії визнавали, що Довбуш «вважається не за звичайного грабіжника, хоч він убивав і нищив, але прямо за героя, якого народ має у великі пошані…»

ОбъясРомантизм - направление в европейском искусстве первой половины 19 века, выдвигавшее на первый план индивидуальность, наделявшее ее идеальными устремлениями. Направление в искусстве XIX в. во имя свободы творчества и искренности вдохновения, разрушающее установившиеся эстетич. формы (противоположность классицизму), характеризуется крайним субъективизмом, неудовлетворенностью настоящим и земным, стремлением к грандиозному, сверхъестественному, таинственному, пристрастием к старине, любовью к народности.

    Романтизм - сложное, внутренне противоречивое духовное движение в западной культуре рубежа 18-19 вв., затронувшее все сферы духовной жизни (философию, литературу, музыку, театр и т.д.). Р. нельзя назвать школой или системой взглядов как в силу его противоречивости, так и вследствие того, что в его основу легло принципиально новое мироощущение человека, чуждое прежней страсти к системосозидательству как некоему универсальному опосредованию связи между Я и миром. Своего рода общим местом является утверждение, что Р. наряду с немецкой трансцендентально-критической философией явился духовной реакцией на негативные социальные последствия Великой французской революции. Специфика Р. была предопределена переходным характером эпохи. Отчасти этим объясняется эстетизм романтиков, их тяготение к языку искусства как наиболее адекватной и плодотворной возможности созидания новой реальности, выстраивания артистического ковчега К.Свасьян) на обломках старой культуры. Это роднит эпоху Р. со всеми переходными эпохами, когда человек становится художником по преимуществу, пытаясь внести гармонию в хаос, создать новый мир, пусть изнутри собственного Я. Несколько десятилетий Р. на рубеже 18-19 вв. обладал особым статусом. В нем нашел свое завершение тысячелетний цикл развития европейской культуры, все то, что в сознании людей именуется словом классика. С точки зрения романтиков, жизнь в культуре как мире готовых слов, препятствует постижению бытия как такового, лишает человека непосредственной связи с миром. Всеобщая нормативность, заданность и зарегламентированность жизни лишает реализации свободы индивида. Одной из задач Романтизма является создание новой мифологии как средства преодоления антиномичности рефлексивной культуры. Следующая ступень нисхождения-восхождения к истокам открывает традиционные культуры Востока, традицию как изначальное состояние культуры и возможную финальную точку. Не создавая новой философской школы, романтики проблематизируют многие фундаментальные темы будущих исследований в области гуманитаристики: новое понимание мифа и поэтической речи и связанную с ними проблему языка, тему традиции и ритуала и, наконец, саму тему культуры как особого бытия человека, а также проблему единства и множественности культур. Но, как средневековые алхимики, они в каком-то смысле нашли не то, что искали. Они не обрели главного - искомой цельности и единства, поскольку их поиски разворачивались на принципиально иных по сравнению с человеком эллинского мира основаниях.

    Реализм - в широком смысле - свойство искусства воспроизводить истину действительности путем воссоздания чувственных форм, в которых идея существует в реальности. В узком смысле - художественный метод отражения конкретно-исторического своеобразия действительности, социальной детерминированности личности и характера ее взаимоотношений с обществом.

    Символизм - художественное направление конца 19 - начала 20 веков. Символизм характеризуется:

    - дуализмом идеального и материального;

    - противопоставлением социального и индивидуального;

    - сближением духовно-нравственного с религиозным.

    Для символизма важна затаенная, скрытая сторона того или иного явления.

    Символизм (франц., от греч. sýmbolon - знак, символ), европейское литературно-художественное направление конца 19 - начала 20 вв. Оформилось в связи с общим кризисом буржуазной гуманитарной культуры, а также в связи с позитивистской компрометацией реалистических принципов художественного образа у парнасцев, натуралистов и в беллетристическом романе 2-й половины 19 в. Основы эстетики С. сложились в период конца 60-х - 70-е гг. в творчестве французских поэтов П. Верлена, Лотреамона, А. Рембо, С. Малларме и др.нение: