Напишите надо политика красного и белого движения и их причины

Экономическая политика белых.

Белые правительства не выступали открыто за возвращение к старым порядкам. Они выдвинули лозунг непредрешенности будущего общественного строя России, который должны были определить Учредительное собрание или Земский собор. Признавая необходимость решения аграрного и рабочего вопросов, белые правительства пытались разрабатывать компромиссные законопроекты. Однако в целом им так и не удалось выработать четкой позиции по этим и другим острейшим проблемам.

Эсер Б. В. Савинков о белом движении
Доблестные генералы не уразумели того, что идею нельзя победить штыками, что идее нужно противопоставить тоже идею, и идею, не вычитанную из книг... а живую, жизненную, понятную каждому безграмотному солдату и близкую его сердцу.

Законодательство правительства Колчака не предусматривало радикального разрешения аграрного вопроса и откладывало его до окончания Гражданской войны. Декреты советской власти объявлялись незаконными. Происшедшее за годы революции перераспределение земли юридически не закреплялось. Правительство Деникина в марте 1919 г. опубликовало проект земельной реформы. Речь шла о сохранении за собственниками прав на землю, установлении для каждой местности тех или иных земельных норм и переходе остальной земли к малоземельным «путем добровольных соглашений или путем принудительного отчуждения, но и обязательно за плату». Окончательное решение земельного вопроса отодвигалось до полной победы над большевизмом и возлагалось на будущее Законодательное собрание. Пока же правительство Юга России потребовало предоставить владельцам захваченных земель третью часть всего урожая. Некоторые представители деникинской администрации пошли еще дальше, начав возвращать изгнанным помещикам их земли и усадьбы.

Белые правители Севера России издали указ, по которому помещикам возвращались весь засеянный урожай, все покосы, усадьбы и инвентарь. Пашня осталась за крестьянами до решения земельного вопроса Учредительным собранием. Но в условиях Севера наиболее ценными были покосы, поэтому крестьяне оказывались в зависимости от помещиков.

Таким образом, все белые правительства фактически аннулировали земельные приобретения крестьян, полученные на основе Декрета о земле. Поэтому белые очень быстро лишились симпатий крестьян, которые из двух зол – продразверстки и возвращения помещиков – выбирали первое.

Другим важным фактором перемены политических настроений крестьянства стала практика обеспечения белых армий продовольствием и фуражом. Не имея возможности централизованного снабжения своих армий, белые правительства перешли к практике самообеспечения. Каждое воинское подразделение самостоятельно определяло необходимое ему количество продовольствия и изымало его у крестьян. Насильственные реквизиции крестьяне воспринимали намного болезненнее, нежели действия большевистских продотрядов. 

Провал экономической политики белыхГлавным направлением их внутренней политики было восстановление прав частной собственности и свободы торговли, что, на первый взгляд, отвечало интересам как крупных собственников, так и средних слоев города и деревни. Однако на деле эта политика только ускорила ее полный развал.Буржуазия практически ничего не сделала для восстановления производства, поскольку это не сулило быстрой прибыли, а устремила свои капиталы в спекулятивные махинации в сфере торговли, наживая баснословные капиталы на вывозе за границу русского сырья и поставках для армии. На внутреннем рынке цены стремительно росли, обрекая на жизнь впроголодь и обнищание широкие средние слои городского населения, включая офицерство, чиновничество и интеллигенцию. Спекулянты наводнили деревню, скупая на корню хлеб для экспорта и продавая промышленные товары по ценам, по которым их могла купить только зажиточная верхушка.Своекорыстная политика буржуазии, стремившейся восполнить свои материальные потери и смотревшей на армию прежде всего как на сферу выгодного вложения капитала, привела к срыву снабжения армии. В результате фронтовые части вынуждены были обеспечивать себя путем грабежа и насильственных реквизиций продовольствия, фуража, одежды и т. д. главным образом у крестьян, что именовалось «самоснабжением» за счет «благодарного населения».На территории, занятые деникинскими армиями, возвращались помещики. Пока в правительственных кругах обсуждались проекты земельной реформы, суть которых сводилась к реконструкции помещичьего землевладения с минимальными уступками крестьянам, местная военная и гражданская администрация оказывала содействие вернувшимся в свои имения помещикам в расправе над крестьянами и выколачивании «недоимок».

ПРИЧИНА 1. ПОЛІТИЧНА КРИЗА
До моменту приходу монголів Русь була розколотою, і значення Києва знизилося. Місто зберігає свій престиж, але володіння ним більше не означає верховенства над іншими князівствами.
До монголів Київ двічі штурмують і грабують удільні князі: в 1169 році син володимиро-суздальського князя Мстислав Андрійович; в 1203-му – овруцький князь Рюрик Ростиславич. Рідко кому в цей час вдається затриматися в Києві довше року. Місцеві завойовники опираються на нечисленні дружини і при появі під стінами більшого війська одразу тікають в свої спадкові землі. Серйозним ремонтом міських укріплень ніхто не займається.
Коли підходять монголи, в Києві взагалі немає князя. Місто належить Данилу Романовичу, правителю далекого Галицько-Волинського князівства. Він залишив в Києві намісника – тисяцького Дмитра. Той не міг ані надихнути жителів міста опиратися загарбникам, ані залучити для оборони необхідні ресурси.

ПРИЧИНА 2. ЗАСТАРІЛА ФОРТИФІКАЦІЯ
Київ складався з Верхнього міста і Подолу. Верхнє місто було розташоване на височині з крутими схилами і оперезане двома лініями укріплень. Його захищав вал товщиною 30 і заввишки 12 м. Під валом був рів, нагорі – дерев’яна стіна з галереєю для гарнізону. Для захисту від підпалу її мастили глиною і білили вапном. Натомість Поділ, торговий район на березі Дніпра, залишався практично беззахисним.
Фортифікацію Києва розробляли двісті років тому, за Володимира Хрестителя і Ярослава Мудрого. Тоді місту загрожували слов’янські князі і племена причорноморських кочівників, які не мали облогових машин і досвіду штурму фортець. Протистояти Батию було значно складніше. Монголи запозичили інженерні знання Китаю і цивілізацій Середньої Азії. Проти міського валу вони виставили армаду з 32-х каменокидальних машин.
«Укріплення вони завойовують наступним чином. Якщо трапляється фортеця, вони оточують її; мало того, іноді вони так обгороджують її, що ніхто не може увійти або вийти; при цьому вони дуже хоробро б’ються знаряддями і стрілами і ні на один день або на ніч не припиняють битви, щоби ті, хто перебувають на укріпленнях, не мали відпочинку; самі ж татари відпочивають, бо розділяють війська, і одне змінює в бою інше, так що вони не дуже втомлюються», – розповідав італійський монах Плано Карпіні, який відвідав в 13 столітті Монгольську імперію

ПРИЧИНА 3. НІКОМУ ВОЮВАТИ
Після загибелі дев’яти князів у битві на річці Калці 1223 року на Русі не залишилося досвідчених полководців, здатних керувати великою армією. Та й великої армії не було: позначалася роз’єднаність князів.
Історики оцінюють кількість захисників Києва у 4-5 тисяч, серед яких було лише кількасот професійних дружинників тисяцького Дмитра. Сформоване з городян нечисленне ополчення не могло втримати вали протяжністю близько 3,5 км. Більшість киян були озброєні лише списами та сокирами.
Частина жителів Києва втекли з міста в навколишні ліси. Залишилися переважно заможні люди з челяддю. Так само сильно, як монголів, вони боялися пограбування своїх садиб місцевою біднотою.

ПРИЧИНА 4. СИЛА МОНГОЛІВ
Армія Батия налічувала до 40-50 тисяч бійців. Кожен мав 2-3 лука і 60-100 стріл, здатних пробити лати за три сотні кроків. Обладунки важкої монгольської кавалерії виготовляли з листкових пластин буйволячої шкіри, вкритих водовідштовхувальним лаком. За міцністю вони не поступалися залізу, але були значно легшими. З лози плели легкі щити. Для відбиття ударів в центрі кріпився металевий виступ.
Під час штурму фортець монголи використовували требушети (метальні машини з протвагами), вихорові катапульти (каменомети кругової дії на вертикальному опорному стовпі) і бліди (легкі каменомети з метальним важелем). Найбільш потужними були каменомети китайського типу. Їхній важіль складався з кількох жердин, а натяжну мотузку тягнули дві людини.
До 1240 року монголи, крім кочових племен і дрібних народів, перемогли китайську імперію Цзінь, Кара-киданьске ханство, величезну Хорезмську державу і волзьких булгар.

ПРИЧИНА 5. ВІДСУТНІСТЬ ДО Перед вторгненням Батия два руських правителі спробували заручитися підтримкою угорського короля Бели IV. Першим укласти військово-династичний союз запропонував чернігівський князь Михайло Всеволодович. Король відмовив, оскільки не сприймав монгольську небезпеку всерйоз. Потім в Пешт прибув галицько-волинський князь Данило Романович з сином Левом. Він не отримав війська і навіть не зміг пробитися назад в рідні землі. Пізніше Данило Галицький так само безуспішно шукав союзу з князем Конрадом I Мазовецьким в Польщі.
Під час монгольської навали в Угорщину король Бела IV сам до у герцога Бабенберга, правителя Священної Римської імперії Фрідріха II Гогенштауфена і папи римського Григорія IX. Але до не прийде.

.

В XVIII веке Англия, после двух революций окончательно сформировавшая свой политический строй, ведет планомерную политику расширения торговли и колоний. Островное положе­ние Англии оберегает ее от нападений со стороны Европы. По­этому все свои усилия она направляет на заморские предприя­тия, ограничиваясь в Европе политическими комбинациями, о которых Бисмарк впоследствии сказал: «Политика Англии всег­да заключалась в том, чтобы найти такого дурака в Европе, который своими боками защищал бы английские интересы». Это была политика найма «друзей» и натравливания их на свое­го главного врага, каким в XVIII веке для Англии стала Франция.

XVIII век — время, которое создало великую Английскую империю, — был временем ожесточенного поединка за эту империю между Францией и Англией. В течение XVI века Англия нанесла смертельный удар Испании; в XVII веке она победила Голландию, которая в XVIII веке стала усту­пать Англии и в торговом отношении. Но существовала еще Франция — величайшая держава континента, которая приоб­рела в XVII веке огромные территории в Америке и протяги­вала руки к Индии. Французы утвердились, далее, на Антиль­ских островах. В середине века Франция явно начинала на­ступать на Англию и грозила вырвать у нее гегемонию на море. Французский министр Машо (1745—1757 гг.), желая поддержать отечественное мореходство, повысил пошлины с иностранных кораблей до 5 ливров с тонны. В начале 50-х го­дов XVIII века Франция усиленно строила военный флот и пополняла арсеналы вооружением: в 1756 г. французский флот почти равнялся английскому. В первую половину XVIII ве­ка в английском парламенте господствовала партия вигов; эта партия не желала осложнять капиталистическое преуспе­вание страны внешними конфликтами. «Если придут фран­цузы, платить им я буду, но драться — покорно благодарю!» — таков был лозунг этого времени. Однако французские успехи скоро вызвали возбуждение в господствующем классе Англии. Пора мирных отношений с беспокойным соседом миновала. Вдохновителем непримиримой борьбы против Франции стал Уильям Питт Старший.