Расположите в хронологическом порядке народы, проживавшие на територии донецкого региона в древности: а)хазары б)готы в)булгары г)печенеги

В низу

Объяснение:

Військові зіткнення впродовж трьох століть не припинялися, але носили більш локальний характер. Послідовники Птолемея І і Селевка Нікатора продовжували змагатися у Сирії, Фінікії і Малій Азії (так звані, Сирійські війни). Птолемеї, які володіли найпотужнішим флотом, змагались за панування у Македонії, Егейському морі і Греції. Спроби Македонії розширити свої володіння у Греції натрапляли на стійкий опір грецьких полісів. Від царства Селевкідів 283 до н. е. відпав Пергам, а в 260 до н. е. незалежною стала Каппадокія. Близько середини 3 століття відпали північно-східні сатрапії та утворилися незалежні Парфянське царство та Греко-Бактрійське царство.

Найхарактернішою рисою економічного розвитку елліністичного суспільства було зростання торгівлі. Виникли нові великі торгові та ремісничі центри — Александрія у Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, ремісниче виробництво яких значною мірою було орієнтовано на зовнішній ринок. У приморських районах Малої Азії та Сирії створювалися нові поліси, які були і стратегічними пунктами, і адміністративними та економічними центрами. Встановилися регулярні морські зв'язки між Єгиптом, Сирією, Малою Азією, Грецією та Македонією. Були налагоджені торгові шляхи до Червоного моря, Перської затоки і далі до Індії. Встановилися торгові зв'язки Єгипту із Причорномор'ям, Карфагеном і Римом. Розширилися грошовий обіг та грошові операції, чому сприяло перекарбування у монету дорогоцінних металів, що зберігалися в скарбницях перських царів та храмів.

Теодор Рузвельт

Карикатура на Рузвельта-мисливця

«Справедливий курс» Т. Рузвельта. Наприкінці XIX - на початку XX ст. значного впливу в США набув рух за реформи і соціальний прогрес, що об'єднав інтелігенцію, службовців, дрібних підприємців і частину робітників. Прибічники реформ - «прогресисти» вимагали демократизації виборчої системи, контролю за діяльністю великих корпорацій, проведення реформи оподатковування і запровадження соціального страхування. Їхні гасла стали програмою дій ліберальної опозиції в лавах республіканської і демократичної партій. Необхідність змін стали усвідомлювати й правлячі кола США, про що свідчила реформаторська діяльність президентів Т. Рузвельта і В. Вільсона.

Перетворення Рузвельта на господаря Білого дому консервативна верхівка республіканської партії зустріла з тривогою: 42-річний президент відрізнявся незалежністю і вважався прихильником реформ. Наступні події підтвердили побоювання босів. У 1901-1908 рр. уряд організував понад 20 судових процесів проти великих корпорацій, висунувши їм обвинувачення у порушенні закону Шермана. Частину компаній за рішенням суду було розпущено або розділено на дві-три корпорації, а Рузвельт зажив слави «руйнівника трестів». Однак президент аж ніяк не прагнув знищити корпорації, прекрасно розуміючи їхнє значення в економіці країни. Його ідея полягала в державному регулюванні великих компаній, обмеженні їхніх спроб монополізувати ринок. Проводячи цей курс, Рузвельт усіляко намагався розширити повноваження федерального уряду, підвести під регулятивну діяльність держави законодавчу базу. Він неодноразово заявляв, що «коли уряд здобуде повну владу, тоді цю владу можна буде використати для контролю над шкідливими впливами точно так, як у поточний момент уряд використовує владу, надану йому антитрестівським законом Шермана». Переконуючи Моргана та інших «капітанів американської індустрії» у доцільності державного нагляду і контролю за діяльністю великих корпорацій, президент неодноразово попереджав їх про небезпеку народного невдоволення, про необхідність уникати «різких і раптових змін у суспільстві», які можуть бути викликані «відмовою здійснити необхідні зміни обережними і поміркованими заходами». У ділових колах повторювали його слова: «Ми повинні розвиватися шляхом еволюції, а не революції».

Уільям Тафт

Справжнім лихом для американських фермерів було свавілля монополістів - залізничних компаній. Під час збирання врожаю вони значно підвищували тарифи на перевезення, змушуючи фермерів платити втридорога за доставку зерна на ринки. У 1903 р. за ініціативою Т. Рузвельта конгрес США заборонив залізничним компаніям змінювати оголошені раніше тарифи за перевезення вантажів, а в 1906 р. було прийнято акт Хепберна, що дозволяв урядові встановлювати граничну межу підвищення тарифних ставок на залізницях.

Популярність президенту принесли також закони про контроль над виготовленням харчових продуктів і ліків, над умовами праці робітників на м'ясобойнях. Особливо ефективною виявилася діяльність Рузвельта з охорони природних багатств країни. Своїм президентським указом він у чотири рази збільшив невідчужуваний фонд громадських земель, ужив заходів для охорони й раціонального використання водних, лісових і сировинних ресурсів. Рузвельт неодноразово заявляв про необхідність справедливого ставлення не тільки до підприємців, але і до робітників, готовності проводити в робітничому питанні «чесний курс». За час його перебування при владі уряд неодноразово втручався в трудові конфлікти, виступаючи арбітром на переговорах між профспілками і підприємцями. Іноді адміністрація навіть приймала бік страйкуючих робітників. У. Тафт, який змінив Рузвельта на посту президента в 1909 р., не мав ані здібностей, ані гнучкості свого попередника. Хоча його уряд продовжив політику державного регулювання корпорацій, зближення Тафта з консервативною верхівкою республіканців викликало невдоволення і кризу в партії. З неї виділилася група реформістів на чолі з сенатором Р. Лафоллетом, до яких незабаром приєднався і Т. Рузвельт. У 1912 р. реформісти утворили Національну прогресивну партію, що висунула програму демократичних реформ у галузі виборчого права, митної політики, робітничого питання тощо.

Карикатура на прогресивну партію (лось)

Карикатура на Рузвельта, Вільсона, Тафта «Якими вони є і якими вони здаються»

Объяснение:

надіюсь до !