Какие понятия относятся к народов америки: 1) шелк 2)железо 3) юкатан 4) авиценна 5) ступенчатые пирамиды

Ступенчатые пирамиды и шёлк
 удачи в школе!

Політична сфера. У другій половині ХVІІІ ст. Франція була абсолютною монархією. Влада короля була безмежною. Як висловився король Франції, «король-сонце» Людовік ХІV — «Держава — це я», а його наступник король Людовік ХV (1715—1774 рр.) говорив: «На мій вік стане, а мій спадкоємець нехай виплутується, як зможе», йому ж приписують й слова: «Після нас хоч потоп».

Король управляв державою одноосібно, Генеральні штати, дорадчі збори представників станів не скликалися з 1614 р. У державі існував величезний чиновницький апарат. Посади продавалися або передавалися в спадщину, самоврядування міст було знищено, поширилася корупція. Бюрократія панувала в усіх сферах суспільного життя і чинила опір будь-яким спробам реформувати систему влади. Централізоване управління державою, негнучка система влади, поділ держави на департаменти гальмували розвиток Франції.

У другій половині ХVІІІ ст. авторитет Франції на міжнародній арені значно похитнувся. Поразка у Семилітній війні, втрата колоній у Північній Америці (Канада) та Індії привели до зменшення міжнародного впливу.

Економіка. У середині ХVІІІ ст. Франція була аграрною країною з 25-мільйонним населенням. Більшість населення проживала в селі. Селянам належало близько 40 % землі, але вона була власністю дворян. Кріпаків практично не існувало, проте селяни виконували численні феодальні повинності та сплачували надмірні податки. Крім того, можливість купівлі-продажу землі була суттєво обмежена. Найбільшою кількістю землі володіла церква.

На середину ХVІІІ ст. у Франції ще не відбулася промислова революція і в промисловості ще існували залишки цехової ремісничої системи. Машини на виробництві використовували мало. Так, у 1790 р. в Англії налічувалося понад 20 тис. прядильних машин типу «Джентрі», а у Франції їх було всього 900. Підприємці ще не набули великої ролі в державі (вони в основному належали до третього стану), що також гальмувало розвиток економіки.

Розвиток торгівлі у Франції відбувався в різних напрямках. Внутрішня торгівля обмежувалася існуванням внутрішніх мит, відсутністю єдиної системи мір і ваги, засиллям чиновників та корупцією. Зовнішня торгівля розвивалася більш успішно, проте втрата колоніальних володінь у Канаді та Індії стримувала її розвиток.

Соціальна сфера. Кількість населення Франції у другій половині ХVІІІ ст. становила близько 25 млн осіб (у 1790 р. — 26 млн). Населення, як і раніше, зберігало поділ на три стани: перший — духівництво (близько 130 тис. осіб), другий — дворянство (дворянство шпаги та дворянство мантії, близько 350 тис. осіб), третій непривілейований стан — усі інші верстви населення (підприємці, ремісники, селяни, міські низи та інші). Перші два стани становили 4 % населення, мали численні привілеї і звільнялися від сплати податків. Більшість третього стану (понад 22 млн осіб) становило селянство, представники якого в основному були особисто вільними та частково володіли земельними ділянками. Крім того, вони сплачували основні податки на користь не тільки держави, а й сеньйорів та духівництва. Із початком промислової революції все більшу роль почала відігравати буржуазія (підприємці, торгівці, банкіри та інші), проте вона, отримуючи величезні прибутки, не здобула політичних прав. Серед дворянства посилюється розшарування, багато дворян втрачали свої володіння. Не було єдності і серед духівництва. Хоча церква накопичила величезні багатства, більшість духівництва була звичайними священиками та монахами, які не розпоряджалися ними. У ці часи виникає та розвивається ще один населення — санкюлоти (службовці, крамарі, підмайстри та інші), які починають впливати на життя міст.

Релігійна сфера. Франція, яка пережила релігійні війни, залишалася католицькою країною. Церква, яку активно підтримувала держава, у свою чергу, підтримувала королівську владу. Католицька церква у Франції мала жорстку централізовану систему управління і була одним із найбільших феодалів у державі. Вона мала величезні земельні володіння, майстерні та мануфактури, накопичила величезні багатства. Проте більшість представників церкви не могли користуватися її багатствами. Поступово авторитет церкви серед населення занепадав і в суспільстві стали поширюватися виступи проти церкви і релігії.

внешняя политика Византии этого периода характеризовалась феодальной экспансией. В 10 веке был одержан ряд побед над арабами. На Балканах Византия в 1018 году овладела Болгарией, укрепила влияние в Сербии; вела борьбу за сохранение позиций в Южной Италии и за господство над Адриатикой и Эгейским морях. В 9 веке Византия установила связь с Киевской Русью. В 860 году после отражения первого похода русских на Константинополь Византии удалось добиться крещения части населения Руси. В 907 году в результате удачного похода князя Олега Византии пришлось заключить на основе равноправия сторон обоюдно выгодный торговых договор, основные положения которого были закреплены в результате походов 941, 944 годов и посещения княгиней Ольгой Константинополя в 957 году. В 967 году между Византией и Русью началась борьба за Болгарию, окончившаяся, несмотря на первоначальные успехи князя Святослава Игоревича, победой Византии. В 987 году Византия вступила в союз с князем Владимиром Святославичем, который Василию II расправиться с мятежными феодалами. С принятием (около 988 года) князем Владимиром христианства по византийскому обряду сношения Византии с Русью стали еще более тесными. Однако Византии не удалось использовать христианизацию для политического подчинения Руси.

В восточной части Малой Азии Византия продолжала экспансию, ведя политику угнетения закавказских народностей. В 1045 году была завоевана Армения с центром Ани. Сопротивление угнетенных народностей делало положение Византии на Востоке непрочным. В середине 11 века на Востоке появилась опасность со стороны сельджуков. Покоренное Византией население не склонно было поддерживать византийское господство. Результатом явился разгром византийской армии при Маназкерте (Манцикерте) 1071 года и потеря большей части Малой Азии, завоеванной сельджуками. Одновременно Византия теряет свои владения в Италии в результате наступления южноитальянских норманнов. Вместе с этим усиливается сопротивление народных масс в завоеванной Болгарии.