Как ярослав укреплял международный авторитет своего государство? с какими странами при ярославе мудром были установлены династические связи?

Как Ярослав укреплял международный авторитет своего государство?  

Ярослав Мудрый укреплял международный авторитет своего государства посредством заключения браков с разными европейскими династиями. Так, политика заключения династических браков тому, что Русь стала европейским государством. И это не из-за экономического роста, а из-за родственных связей с европейскими династиями.  

Вместе с тем, он расширил территорию Руси. И вместе с размером, Русь получила некоторый авторитет в среде европейских держав.  

Ярославу Мудрому также удалось остановить набеги печенегов, показав тем самым, что Русь является военно сильным государством и может дать отпор даже такой дисперсной сети как кочевые народы.  

С какими странами при Ярославе Мудром были установлены династические связи?

Ярослав Мудрый установил династические связи со следующими странами: Норвегия, Франция, Венгрия. В этих странах новыми королевами были дочери Ярослава Мудрого.

Династические связи также заключались с Византией. Ярослав Мудрый сосватался с императором Константином Мономахом, женив его дочь за своего сына Всеволода Ярославича. А сын Всеволода Владимир женился на Гите, которая была английской принцессой. Польша – король Казимир женился на сестре Ярослава Мудрого.  

Итоги и значение освободительных войн» в Латинской Америке

Итоги:

1) уничтожение колониальной зависимости, ликвидация препятствий для развития капитализма;

2) утверждение республиканского строя, принятие конституций (Бразилия в 1822-1889 – империя);

3) уничтожение рабства, сословного строя, инквизиции;

4) развитие национального самосознания;

5) сохранение пережитков традиционного общества (сохранение крупного землевладения – латифундий, безземелье крестьян);

 

Значение:
Освобождение бывших колоний от всяких запретов и ограничений в экономической области, от принудительной и мелочной регламентации, ликвидация монополий открыли путь для более быстрого развития их хозяйства. Страны Латинской Америки получили возможность активно включиться в международную торговлю. Таким образом, были созданы более благоприятные предпосылки для развития капиталистических отношений.

Початок XIX сторіччя в українській історії нагадував період так званого "сумерку" кінця XIV-початку XVI століть — Україна нібито й існувала — існувала земля, міста і села, народжувались і вмирали люди — і не існувала, оскільки про її державно-політичну самостійність, окремішність, в тогочасних умовах, на думку багатьох, не могло бути й мови. Втративши національну політичну еліту і залишки державності, розділена між двох континентальних імперій — Російської і Австрійської — вона, здавалося, була приречена. Це виглядало тоді як доконаний історичний факт. Після довгих років Руїни національно-державне відродження України не могло відбутися швидко. Кінець XVIII — початок XIX ст. на Наддніпрянській Україні були позначені майже цілковитим припиненням національного життя. Проте саме тут, на Лівобережній та Слобідській Україні, які територіально ближче знаходилися до Росії, продовжувала жити народна пам’ять про колишню славу козацьку, про Хмельниччину, про народну вольницю — Запорозьку Січ.

Варто зазначити, що процеси національного відродження кінця XVIII-початку XIX сторіч не стали явищем загальнонаціонального масштабу. І не лише тому, що вони, як зазначалось вище, охоплювали переважно територію колишньої Гетьманщини та концентровано виражали інтереси козацької старшини і її нащадків, але й тому, що не охопили в повній мірі навіть весь цей соціальний стан. Окрім козацько-старшинської державницької традиції та літературного процесу на демократичній етнічній основі, значний вплив на формування української політичної думки першої половини XIX сторіччя мала діяльність в Україні таємних товариств, не пов’язаних безпосередньо з українською справою, у першу чергу декабристів і масонів. Україна, поряд з Санкт-Петербургом, стала одним з основних центрів Руху декабристів: тут виникли і діяли дві досить потужні таємні організації — "Південне товариство" і товариство "Об’єднаних слов’ян", які напередодні повстання злилися.

Поняття "українське національно-культурне відродження" відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кінця 19 - початку XX ст. Українське національне відродження розпочалося на східноукраїнських землях в кінці XVUI ст. Воно стимулювалося, з одного боку, природними процесами загальнокультурного розвитку, з іншого -необхідністю протидії упосліджувальній політиці російського царизму. Тяжке політичне, соціально-економічне становище, культурний занепад викликали "захисну реакцію", що проявилася у цілому комплексі подій і явищ, які свідчили про засвоєння частиною інтелігенції і значне поширення в масах національної свідомості, активізацію українського національного руху в усіх його формах, як спочатку культурницько-просвітніх, так згодом і політичних, про розвиток усіх галузей культурного життя українців.Втративши будь-яку надію на державне опертя і підтримку в процесах культурного розвитку, діячі української культури були поставлені в умови постійного доведення чинності національної культури в її суто етнічному розумінні. Етнографізм за цих обставин мусив стати і став визначальною рисою формування нової української культури. Пізніше це мало свої негативні наслідки у галузі виховання національної еліти і в справі політичної реалізації національних прав українців, однак прийнятної альтернативи етнографізму протягом довгого часу просто не було.