Какое главное событие описывается в поэми илиада

Троянская война.

«Илиада», военно-героическая поэма, повествует о событиях 10-го года войны, вызванных ссорой храбрейшего из участников похода Ахилла, царя Фтии, с предводителем войска Агамемноном, который отобрал у Ахилла его пленницу Брисеиду.

Оскорбленный Ахилл отказался участвовать в сражениях и вернулся к войску лишь после гибели его лучшего друга Патрокла.
Мстя за смерть друга, он вступил в поединок с предводителем троянского войска Гектором, виновником смерти Патрокла, и убил его.

Описывает события Троянской войны.

Особливістю Італії було те, що значна частина країни перебувала під австрійським ярмом (Ломбардія, Венеціанська область, Парма, Модена, Тоскана). Для Австрійської імперії Італія була, як висловлювався канцлер Меттерніх, «виключно географічним поняттям». Боротьба за визволення від австрійського панування розглядалася італійськими патріотами як необхідна передумова національного відродження країни.

У Римській області зберігалася світська влада папи, що також стало однією з перешкод на шляху до національного об'єднання Італії. Королівство обох Сицилій (його континентальну частину за давньою звичкою називали Неаполітанським королівством) перебувало під владою іспанської гілки роду Бурбонів і залишалося найвідсталішою частиною Італії, в якій зберігалися феодальні відносини.

Боротьба за національне визволення та об'єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти. їх підтримували ліберально-демократичні кола, що домагалися запровадження парламентської форми правління, забезпечення громадянських і політичних прав. Виходило на те, що в революційних подіях в Італії брала участь більшість верств населення — ліберальне дворянство та підприємці, студентство, ремісники, робітники, селяни, міська біднота. До боротьби за національне визволення були залучені навіть монархи. Результатом цього стала як різноманітність форм і методів боротьби, так і непослідовність дій учасників революційних подій.

Подією, що започаткувала революцію, стало повстання 12 січня 1848 р. в Палермо на о. Сицилія. Звістка про перемогу на Сицилії швидко поширилася в країні. У містах відбувалися мітинги й демонстрації з вимогами об'єднання країни, запровадження конституції, війни за визволення від австрійського гноблення. Революційна хвиля викликала запровадження в усіх італійських державах (окрім Ломбардії та Венеції) конституцій, обрання парламентів та формування урядів із поміркованих лібералів.

Звістка про революційні події у Відні стала поштовхом до антиавстрійських виступів у березні 1848 р. у Венеції та Ломбардії. Наприкінці місяця австрійці змушені були вивести війська з Венеції. Тут одразу було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.

18 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.

Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.

Попри репресії австрійців, італійці не припинили боротьби. На початку 1849 р. спалахнуло повстання в Римі. Папа римський втік. Установчі збори скасували світську владу папи та проголосили Римську республіку. Було проведено демократичні перетворення: націоналізовано церковні землі, відокремлено школу від церкви, зменшено податки й мито та ін.

великое княжество литовское - государство, существовавшее в северной части восточной европы в 1230-1569 гг.

основу великого княжества составили литовские племена: жемайты и литва, жившие по реке неман и его притокам. создать государство литовские племена вынудила необходимость борьбы с наступлением крестоносцев в . основателем литовского княжества стал в 1230 г. князь миндовг. используя тяжелую обстановку, сложившуюся на руси из-за нашествия батыя, он начал захватывать земли (гродно, берестье, пинск и др.) политику миндовга продолжили князья витень (1293-1315 гг.) и гедимин (1316-1341 к середине xiv в. власть литовских князей распространилась на земли находящиеся между реками западная двина, днепр и припять, т.е. практически на всю территорию нынешней белоруссии. при гедимине был построен город вильно, ставший столицей великого княжества литовского.

между литовским и княжествами существовали древние и тесные связи. со времен гедимина большая часть населения великого княжества литовского состояла из . князья играли большую роль в литовским государством. литовцев не считали на руси чужестранцами. спокойно уезжали в литву, литовцы - в княжества. в xiii-xv вв. земли литовского княжества входили в состав киевской митрополии константинопольского патриархата и подчинялись митрополиту киевскому, резиденция которого с 1326 г. находилась в москве. на территории великого княжества литовского существовали и католические монастыри.

наивысшей силы и могущества великое княжество литовское достигло во второй половине xiv - начале xv вв. при князьях ольгерде (1345-1377 ягайло (1377-1392 гг.) и витовте (1392-1430 территория княжества к началу xv в. достигла 900 тыс кв. км. и простиралась от черного до морей. помимо столицы вильно важными политическими и торговыми центрами были города гродно, киев, полоцк, пинск, брянск, берестье и др. большинство из них ранее были столицами княжеств, были завоеваны или добровольно присоединились к великому княжеству литовскому. в xiv - начале xv вв., наряду с москвой и тверью, великое княжество литовское выступало одним из центров возможного объединения земель в годы монголо-татарского ига.

в 1385 г. в замке крево недалеко от вильно на съезде польских и литовских представителей было принято решение о династическом союзе между польшей и великим княжеством литовским (так называемая "кревская уния") для борьбы с тевтонским орденом. польско-литовская уния предусматривала брак великого князя литовского ягайло с польской королевой ядвигой и провозглашение ягайло королем обоих государств под именем владиславом ii ягелло. согласно договору король должен был заниматься вопросами внешней политики и борьбой с внешними врагами. внутреннее обоих государств оставалось раздельным: каждое из государств было правомочно иметь своих должностных лиц, собственное войско и казну. государственной религией великого княжества литовского объявлялось католичество.