Сравните россию начала 18 века и начала 19 века по следующим линиям: территория, сословия и классы, политический строй.

За века россия стала более крупной чем была раньше.
Сословия и классы не изменились
В росию поступиа мода (европейская)
Надеюсь

ответ:Ренесансна архітектура — період розвитку архітектури в європейських країнах з початку XV до початку XVII століття, в загальному перебігу Ренесансу та розвитку основ духовної і матеріальної культури Стародавньої Греції і Риму. Цей період є переломним моментом в історії західноєвропейської архітектури, особливо по відношенню до попереднього архітектурного стилю, до готики. Готика, на відміну від архітектури Відродження, шукала натхнення у власній інтерпретації мистецтва стародавнього Риму.

Объяснение:

Особливе значення в цьому напрямку надається формам античної архітектури, а це — симетрія, пропорціонування, геометрії і порядку складових частин, про що наочно свідчать випадково збережені зразки давньоримської архітектури. Складна пропорція середньовічних будівель змінюється впорядкованим розташуванням колон, пілястр і одвірок, на зміну несиметричним контурам приходить півколо арки, півсфера купола, ніші, едікули. Архітектура знову стає ордерною (втраченою в архітектурі Візантійської імперії), як то було в добу античності.

Розвиток архітектури Відродження обумовив нововведення у використанні будівельних технік і матеріалів, до розвитку архітектурної лексики. Важливо відзначити, що рух відродження характеризується відходом від анонімності ремісників і появою персонального стилю у архітекторів. Насправді, і романські, і готичні споруди вже мали риси індивідуальної манери майстрів, що їх проєктували і будували. Але настанова працювати для Бога, котрий все бачить і все знає, обумовила масову відмову майстрів і будівельників від підписів під власними творіннями (імена середньовічних майстрів заносили в літописи надто рідко і знайдені в архівах лише через століття). Тоді як твори доби Відродження, навіть невеликі будівлі або просто проєкти, були акуратно задокументовані з моментів самої своєї появи. Майстри Відродження також працюють для Бога, а також і для власної слави, що обумовило повертання підписів в творчість.

Першим представником цього напряму можна назвати Філіппо Брунеллескі, котрий працював у Флоренції, в місті Тоскані, де розпочався напрям відродження античності. Потім воно поширилося в інші італійські міста, а також в країни за Альпами — Францію, Німеччину, Англію, Польщу і Україну в її складі та небагате коло інших західноєвропейських країни. Низка країн Азії і Африки ніколи не проходили етапу відродження (особливо мусульманські і азійські) серед них Росія (тоді Московія), Монголія, Китай, Японія, Індія, колонії в Америці.

Страна восходящего солнца

Начало 18 века

Япония в начале 18 века управлялась из Эдо, хотя статус столицы в тот момент принадлежал Киото. Крупнейшим центром экономики выступала Осака. Правлением занимался род Токугава – Токугава Иэясу еще в 1603 получил от императора статус сегуна. Клан сохранял главенство за собой на протяжении веков – эпоха Токугава длилась в период 17-19 вв. В исторических анналах ее именуют эпохой Эдо.

С началом 18 столетия Страна восходящего солнца оказалась в сложной экономической ситуации. Разразился кризис, охвативший все острова, поскольку натуральная экономика рухнула под влиянием денежных отношений, распространившихся в деревню. Экономический кризис определился снижением цены на рис, дефицитом местного бюджета, недобором в казну. Учтя опыт XVI столетия, кризисы других эпох, держащий бразды правления Токугава Есимунэ определил направление на реформы. Новая политика началась в 1716-м под девизом «Реформы Кехо». Токугава призвал чиновников к бережливости, крестьян – к освоению новых земель; одновременно увеличилась налоговая ставка и появились «Положения о судопроизводстве», регламентирующие судебные дела и позволяющие простым людям жаловаться на недобросовестн

Развитие культуры и науки

Начало 18 века в культурной истории восточного архипелага отмечено именами Мабути, Ихара, Тикамацу, Хисикава. Центром культуры наравне со столичным Киото становится Осака. В истории это время окрестили Гэнроку в противопоставление Кассе – эпохе, когда доминировали влияния из Эдо. В период Гэнроку появилась укие-дхоси – новая литература, которой были характерны короткие иллюстрированные рассказы, посвященные городской повседневности и быту простых людей.

Культурная история 18 века на Японском архипелаге также отмечена формированием укие-бон. Так назвали современные книги про жизнь обычных горожан.

Активно развивается кукольный театр нинге-дзюрури. Особенный вклад внес Тикамацу Мондзаэмон. Под влиянием Хисикава Моронобу появились гравюры укие-э. Все чаще внимание артистов привлекала жизнь простолюдинов. В конце 18 столетия получили популярность гедонистические учения.

Культурный расцвет 18 столетия

Активно влиял на современную культуру Мабути Камо, почувствовавший, что в условиях изоляции стране необходимо акцентировать внимание на корнях. Он понял, что ушло время подражания, пора перестать столь тщательно подчиняться положениям конфуцианства, но нужно идти собственным уникальным путем. Он призвал современников изучить древнюю историю родных мест, вспомнить синтоизм и развивать культуру в этом направлении. Художники, поэты, драматурги прониклись его идеями, обратили внимание на быт простого населения, а торговцы приняли активное участие в культурной жизни городов. Гэнроку – период расцвета театров но, бунраку, кабуки.

Для 18 столетия характерен интерес к естественным дисциплинам. В центре внимания научного сообщества – агрономия, математика. Простолюдины посещали общественные школы, для самурайского сословия работали правительственные. В учреждениях преподавали письмо, чтение, арифметику, японоведение, изучение Голландии, конфуцианство.

Падение экономики

18 век – период экономических преобразований, среди которых были как удачные, так и откровенно неэффективные. На фоне пережитого голода в 30-х годах расширили рисовые поля, сократили расходы на содержание двора и чиновников, а за взятничество назначили наказанием смертную казнь. Крестьяне жили в подчинении феодалов и не могли менять хозяина; их повинности включали ремонтные, строительные работы, поставку лошадей, носильщиков.

Экономический кризис начался уже во втором десятилетии века, усилился к середине столетия. Правительство запретило вывозить из державы то, что потреблялось внутри страны; в 1752-м ввели запрет на вывоз золота. Во второй половине века на архипелаг обрушились природные катастрофы – засухи, ураганы, землетрясения. Нехваткой продовольствия, голодом спровоцированы бунты. В 1772-м случился большой пожар; годом позднее страну охватил тиф. Новые природные бедствия, болезни и голод начались сразу после эпидемии, а правительство, оставшись без денег, попыталось увеличить налоги. В 1787-м случился крупнейший «рисовый бунт» в Эдо. Повстанцы разграбили купеческие дома, рисовые склады в городе. Казалось, мир в стране никогда не настанет.