Почему сельскую реформу 1861 считают половинчатой и незавершенной?

А. Крестьяне получили мало земли

Б. Сельская община сдерживала создание рынков капиталов, земли и труда

В. Крестьяне не имели права частной собственности на выкупленную землю
Столыпинская аграрная реформа явилась логическим продолжением крестьянской реформы 1861 года.
Следует вспомнить признаки общины, чтобы определить, как она задерживала развитие капитализма:
а) периодические переделы земли - крестьяне не заинтересованы в удобрении своей земли, так как в следующий раз в результате земельного передела они могут получить участок в другом месте;
б) чересполосица - крестьяне не могли применять сельскохозяйственную технику на своих небольших участках, расположенных в разных частях общинного надела;
в) уравнительное землепользование не стимулирует крестьянина;
г) круговая порука - не заинтересованы более богатые крестьяне, которые вынуждены ежегодно платить за разоряющихся сообщинников.
Отсюда вывод: реформа не решила аграрный вопрос. Крестьянин остался экономически зависимым от общины, выйти из которой согласно закону он не мог; выкуп был очень высок, долго сохранялась экономическая зависимость от помещика.
Реформа непоследовательная, половинчатая, незавершённая.
Необходимость проведения новой реформы.

Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви.
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції

Петербу́ргская акаде́мия нау́к — принятое в литературе обобщённое название высшего научного учреждения Российской империи в 1724—1917 годах[1].

Академия была основана 28 января (8 февраля) 1724 года в Санкт-Петербурге указом императора Петра I[2].

Официальные наименования Академии наук (1724—1917)[3]

c 1724 — Академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1747 — Императорская академия наук и художеств в Санкт-Петербургеc 1803 — Императорская академия наук (ИАН)c 1836 — Императорская Санкт-Петербургская академия наук (ИАН)

В марте 1917 года академики предложили новое название — Российская академия наук (РАН), которое впоследствии было утверждено Временным правительством и вступило в силу в октябре 1917 года[4].