Как объяснялись в летописи причины призвания варягов? какое значение придавалось этому событию? только кратко

События с варягами в летописи начинаются с того,что варяги брали дань с новгородцев и "наблюдали среди них справедливость".То есть выступали судьями и решали конфликты.Затем новгородцы "не дали варягам дани изгнали их за море".Причины этого не указаны.Но в Новгороде пошли распри.И варягов пригласили вновь со словами:" земля наша богата,но наряда(порядка) в ней нет, идите княжеть и владеть нами".Так летопись обьясняет причины призвания варягов.Пришел Рюрик.Но зная новгородские нравы, он обосновался не в самом городе а в Старой Ладоге.Пришел не один,а с братьями и дружиной.Совместно они обьединили несколько земель севернойРуси.Так возникло государство.В этом основное значение данного события.

З поверненням повної влади Польщі на правобережних землях відновилася й політика національно-релігійного гніту. Це викликало протест українського суспільства. Очолити організовану боротьбу народних мас проти гнобителів було нікому. Протести виливалися у стихійні виступи селян і міщан. Така форма протесту набула поширення й під впливом інших обставин. Недалеко була Запорозька Січ, де повстанці переховувалися від переслідування властей, відпочивали, зимували, а весною організовувалися в нові ватаги. Учасники цього руху мали симпатію та підтримку селян і міщан, котрі вважали їх народними месниками, які в такий іб карали гнобителів. Народ складав про них легенди й пісні.

Боротьба народних мас проти соціального та національно-релігійного гноблення на Правобережній Україні набула форми гайдамацького руху, який тривав майже сімдесят років, у окремі періоди переростаючи в могутні повстання.

Слово «гайдамака» тюркського походження. «Гайде!» означає «Тікай!». Цю назву народним месникам дали польські пани. Вона вживалася і в офіційних документах російського уряду та Запорозької Січі. Народ дав повстанцям інші назви - колії, левенці, дейнеки.

Рушійною силою гайдамацького руху були селяни, міщани та біднота Запорожжя. Їх підтримувало й православне духовенство. Гайдамацькі загони діяли з весни до осені, завдаючи шкоди власникам маєтків, орендарям, корчмарям. Тактика боротьби гайдамаків була партизанською. Вони з’являлися раптово, швидко виконували намічену справу і так само швидко зникали.

Перші відомості про гайдамаків зафіксовано в документах другого десятиліття XVIII ст. Тоді цей рух зосередився на Київщині та Брацлавщині. Перше значне повстання гайдамаків відбулося у 1734 р., коли на Правобережну Україну прибули російські війська для підтримки претендента на королівський престол Августа III. Повстання, очолюване сотником Верланом з Поділля, охопило все Правобережжя. Активно діяли також загони Писаренка, Гриви, Медведя, Моторного, Темка та ін.

Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.

Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.

Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.

Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.

Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.

Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.

З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.

Але, як і раніше, повстанські загони діяли роз'єднано, на мали єдиного керівництва, тому польська шляхта і царські війська спільними зусиллями придушили повстання. Проте рух не припинився.