90 .сравните быт российских сельских жителей с бытом европейских крестьян того же периода(18 век)

Ничего не изменилось кроме как того что в россии опасно жить так как в один момент все имущество могут забрать государственые мошеники.

Майже вся інформація про греко-перські війни у наш час відома виключно з грецьких джерел. Основним джерелом з цих війн є праця Геродота «Історія», яка обривається на подіях 478 року до н. е. Давньогрецький історик, названий «батьком історії», народився у 484 році до н. е. в Галікарнасі, грецькій колонії на малоазійському узбережжі, що в той час перебувала під владою імперії Ахеменідів. У своїй книзі, написаній в 440-430 роках до н. е., Геродот намагався простежити походження греко-перських війн, які на той час були недавньою історією.Деякі пізніші стародавні історики, починаючи з Фукідіда, критикували Геродота. Але тим не менш, Фукідід вирішив почати свою історію з місця, де зупинився Геродот (на облозі Сестоса) і вважав його працю досить точною, яка не потребувала переписування або виправлення. Плутарх критикував Геродота у своєму есе «Про зловмисність Геродота», закидаючи йому відсутність належного патріотизму, зокрема через те, що він байдуже поставився до такого подвигу ахейців, як здобуття Іліона. Негативне ставлення до Геродота було передане Європі епохи Відродження, хоча він як і раніше залишався добре читаним. Однак, починаючи з XIX століття репутація давньогрецького історика була реабілітована археологічними знахідками, які неодноразово підтверджували його версію тих подій. На сьогодні переважаючим поглядом є те, що Геродот здійснив чудову роботу у своїй праці «Історія», але до деяких його конкретних деталей (зокрема, чисельності військ і дат) слід ставитися з часткою скептицизму. Тим не менш, залишаються деякі історики, які вважають, що Геродот більшу частину своєї історії вигадав.На жаль, військова історія Греції в період з кінця другого перського вторгнення в Грецію і Пелопоннеської війни (479—431 роках до н. е.) не дуже добре підкріплена стародавніми джерелами, що збереглись. Цей період, який стародавні вчені іноді називають Пентеконтаетія (грец. Πεντηκονταετία), був періодом відносного миру і процвітання в Греції. Найбагатше і найзначиміше джерело цього періоду — Фукідідова «Історія Пелопоннеської війни», яка, як правило, розглядається сучасними істориками як надійне історичне джерело. У своїй праці Фукудід написав тільки про перші двадцять років війни і трохи інформації про те, що сталося раніше. Проте, його праця, використовується сьогодні як хронологічна таблиця того періоду, на деталях якої археологічні дані та дані інших письменників можуть бути поєднані.Греко-перські війни (500 до н. е. — 449 до н. е., з перервами) — війни між Персією та давньогрецькими містами-державами, що відстоювали свою незалежність. Приводом до війни була до військовими кораблями, надана Афінами та Еретрією з острова Евбеї 500 повсталим проти перського панування грецьким полісами у Малій Азії.Основним джерелом з історії греко-перських воєн є «Історія» Геродота, що містить опис подій до 478 до н. е. включно. Про хід військових дій в середині V ст. до н. е. стисло повідомляє Фукідід в «Історії Пелопоннеської війни». Розповіді про окремі моменти війни зустрічаються в творах трагіка Есхіла і в «Афінській політії» Аристотеля. З пізніших істориків про цей період переповідає Діодор Сицилійський, а також Плутарх, що написав декілька біографій політичних і військових діячів того часу (Фемістокла, Арістіла, Кімона). Цікавий матеріал містять нечисленні написи, що відносяться до V ст. до н. е. Нарешті, в 1938—1939 рр. були проведені археологічні розкопки на полі бою при Фермопілах, що дали цінні відомості. Вельми цікаві також результати розкопок могильного пагорба на Марафонському полі в Аттиці (1940-ві роки XX столПридушивши повстання у 493 до н. е., перська армія під командуванням полководця Мардонія навесні 492 переправилася через Геллеспонт для завоювання Греції, але після загибелі флоту (близько 300 кораблів) під час бурі поблизу Афона змушена була повернутися назад, обмежившись окупацією Фракії.

Навесні 490 до н. е. перська армія під командуванням полководців Датіса й Артаферна направилася морським шляхом через острова Родос, Наксос і Делос до Евбеї і, захопивши її, висадилася на марафонський рівнині, де відбулася знаменита битва під Марафоном (490 до н. е.). В якій афіняни та платейці під командуванням Мільтіада одержали вагому перемогу над персами.

Протягом 10-річного перепочинку в Афінах з ініціативи вождя демократичного угруповання Фемістокла був створений великий флот. Новий похід персів у 480 до н. е. очолював цар Ксеркс. Перське військо прорвалося через гірський прохід Фермопіли, який захищали греки під командуванням спартанського царя Леоніда, спустошили Беотію, Аттику та зруйнували Афіни.

Однак у тому ж році перський флот зазнав тяжкої поразки біля острова Саламін. 479 до н. е. при Платеях було розгромлено сухопутне військо персів. У цей же час перський флот зазнав поразки біля мису Мікале. Ці перемоги по суті справи вирішили підсумок Греко-перських воєн: перси змушені були очистити територію Греції, а греки перенесли військові дії в район Егейського моря та в Малу Азію.

Кратко  великим переселением народов  называют особый феномен, происходивший в 4-7 веках нашей эры. это масштабное перемещение этнических групп в европе. великое переселение входит в структуру процессов миграции, длившихся более восьми веков. двигались народы (в основном германские, сарматские, гуннские, славянские) с отдаленных частей римской империи в ее центральную область, где и так была высокая плотность населения. и неудивительно, что было много разногласий среди коренных жителей и мигрантов в разных сферах жизни.причины великого переселения народов.упадок римской империи. в стране царил деспотизм властей. желающих прийти к престолу стало слишком много. собирались целые армии, в которых львиную долю составляли варвары. помимо этого, происходило численное увеличение населения. а это приводило к уменьшению площади лесов, порче земли. вообще портился весь жизненный уклад римлян. их больше стали интересовать развлечения и застолья, нежели развитие государства и его политики.поражение гуннов в хунно-китайских войнах. эти противоборства происходили с 200 года до нашей эры вплоть до 180 года нашей эры. в результате гунны, точнее то, что осталось от них, откочевали в джунгарию, запустив «эффект домино». последний заключается в цепной реакции: переселение одних народов «катализирует» перемещение других.повышение степени напряженности на границах империи. внутри римского государства начался переход доминирующих италии и испании к галлии. она была более развитой в плане, там процветала торговля. кроме того, германские жители, занимавшие приграничную область, тесно связывались с и политической ветками римской империи. и после смутного времени в третьем веке нашей эры германские народы не стеснялись занимать территории близ границы. это еще полбеды, ведь они еще и добивались факта своего проживания, разумеется юридически подкрепленного.как все происходило.в конце второго века германские и некоторые другие племена вошли в северную италию. война была долгая и жестокая. в 180 году римский император коммод все-таки примирился с варварами и вернул все на круги своя. но дальновидные римляне не расслаблялись: укрепление границ шло полным ходом. с третьего века эти же племена уже штурмуют галлию.непосредственной «последней каплей» стало передвижение огромных гуннских племен. с этого момента и запустился процесс, который сегодня мы называем великим переселением народов. в 370 году гунны взяли под свой контроль северокавказские племена, а также готов. последние разъединились на вест-готов и ост-готов, то есть западных и восточных. восточные присоединились к гуннам, а западные двинулись в римскую империю. но дружба последних с империей была недолгой. в конце четвертого века император валент потерпел от них поражение при адрианополе.а уже в начале пятого века вестготы разгромили грецию, увеличили войско за счет славян и фракийцев. позже эта «компания» двинулась на рим. результат не заставил себя ждать – в 410 году рим был взят и разграблен. в итоге главе империи пришлось отдать противникам часть территории (примерно между пиренеями и океаном). таким образом, здесь образовалось королевство варваров.в середине пятого века гунны уже были в галлии. пленные, взятые ими, тоже стали воевать против римской империи. но теперь рим оказался сильнее, хоть это и не принесло ему облегчения.во второй половине пятого века в римской империи обосновались несколько королевств: франкское, бургундское, лангобардское. и в 455 году рим захватили во второй раз. сделал это вандальский король. рим был беспощадно и жестоко разграблен, разгромлен, опустошен. официальным годом падения империи считается 476.великое переселение народов и славяне.безусловно, славянские народы были непосредственными участниками этой миграции. хоть и начали двигаться они позже германских племен. видят причину переселения славян в том, что они просто среагировали на движение окружающих народов (сарматов, тюрков, иллирийцев, фракийцев).прочно славяне присоединились к общему потоку миграции в середине четвертого века. в это время они еще «дружили» с готами. но впоследствии готы и славяне стали противниками. последние присоединились к гуннам. из-за нашествия гуннских племен часть славян вынуждена была расселиться в направлении запада и юго-запада. а другая часть мигрировала к  византийской империи, то есть на восток.в пятом веке славяне настойчиво колонизируют районы днепра, днестра и дуная. с 527 года славянские племена уже опустошают , подходят к столице империи – константинополю.в 578 году славянские войска покоряют и грецию, а затем осваивают ее. не остановившись на этом, славяне двигаются к югу. полуостров был заселен до отказа.славяне переходили через дунай, захватывали новые территории и заселяли их. в их числе были фракия, македония, эллада. также славяне вторглись и в византию. таким образом, расселение славян имело смешанный характер: оно было и мирным, и военно-организованным.