Охарактеризуйте и политическое положение османской империи в 16-17 в.

В анализируемый период 18-19 века, в истории Османской империи произошли значительные изменения, в целом не в лучшую сторону.

Страна находящаяся в постоянном напряжении от неграмотной политики правящей знати, многочисленных народных восстаний подверглась влиянию запада в итоге спровоцировавшему распад.

Внутренне положение империи того времени оставляло желать лучшего, уровень жизни населения постоянно падал, что увеличивало количество недовольных действующей властью, раздираемая постоянными военными конфликтами империя трещала по швам.

Обострившиеся в то время отношения в западом и Российской империей привели к ослаблению внешнеэкономических и внешнеполитических связей. Со страной не урегулировать внутренние конфликты попросту никто не хотел иметь дело, что опять таки укрепило нарождающийся кризис.

На самом деле за анализируемый период в Османской империи развивалось два кризиса: кризис внутренний, сказывающийся на экономике империи, и кризис внешний, виной которому стал так называемый «восточный вопрос», в результате которого империя потеряла многочисленные колониальные провинции. Самым большим противником Османской империи в «восточном вопросе» была Российская империя, которая своей внешней политикой в отношении к славянским странам балканского полуострова в значительной мере по потере большого количества захваченных Турцией земель.

В результате 3 войн проведенных с участием России и Турции в анализируемый период, Османская империя потеряла власть над многими странами балканского полуострова, а также на большинством государств Кавказа.

И если внутри страны предпринимались хоть какие-то реформы имевшие незначительный но успех, то во внешней политике правительством империи был допущен ряд ошибок приведших в итоге к полному распаду великой державы.

В заключение надо сказать, что попытки вывести страну из глубочайшего кризиса в целом потерпели неудачу. Причинами такому положению дел стали, во-первых, невнимательность правительства к жизни порабощенных народов. Это было невозможно в таком полиэтническом государстве, как Османская империя. Это равнодушие сводило на «нуль» все благие намерения наладить жизнь в стране и не сохранению единства империи.

Во-вторых, капитуляционный режим, в котором находилась империя, был причиной несамостоятельности империи во внешнеполитических вопросах. Турция в этом аспекте должна была следовать «указке» ведущих европейских держав. Поддерживая преобразования в Турции, Европа не считалась с интересами этой страны. Иностранный капитал все больше и больше проникал в Турцию, превращая ее в полуколонию. Различные экономические уступки европейским странам, перечеркивали все те действия, направленные на стабилизацию сфер производства.

Влияние этих двух факторов объясняют комообразное нарастание кризиса.

Таким образом, можно с уверенностью сказать, что пойди османская империя по другому пути не совершив тех ошибок которые ее погубили, то вполне вероятно в настоящее время она могла бы существовать и быть вполне развитым государством...

Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.

Объяснение:

Балканські війни, дві війни 1912—1913 років і 1913 року, у результаті яких Балканські держави визволили терен Європи від османського загарбання. Балканські війни призвели до загострення протистояння у Європі, що прискорило початок Першої світової війни.

До початку 20-го століття, Болгарія, Греція, Чорногорія і Сербія домоглися незалежності від Османської імперії, але велика частина їх етнічної території залишалася під османським пануванням(причина 1 выйни). У 1912 році, ці країни утворили Балканську лігу. Перша балканська війна вибухнула, коли Ліга напала на Османську імперію 8 жовтня 1912 року і закінчилася сім місяців потому Лондонським миром. Після п'яти століть панування Османська імперія втратила практично всі свої володіння на Балканах.

Друга Балканська війна почалася 16 червня 1913 року. Болгарія була незадоволена отриманою частиною Македонії, і напала на колишніх своїх союзників, Сербію і Грецію. Сербська та грецька армії відбили наступ болгар і контратакували Болгарію, в той час як Румунія і Османська імперія також напали на Болгарію і захопили (або відновили) території. За Бухарестським мирним договором, Болгарія втратила більшу частину територій, які вона придбала в Першій Балканській війні.

(Жирним шрифтом виділене найголовніше, для більш точної картини ситуації раджу прочитати всю інформацію)

Объяснение:

Тому що в результаті ійської війни османи повернули деяку частину територій собі