За найдавніших часів на херсонщині проживали племена скіфів.якими були основні заняття цих народів? які знахідки скіфських культури та побуту знаходять археологи в курганах? ( 4-5 речень)

Скіфи вважаються одним з найжорстокіших народів, що існували на землі. Скіфи були дуже войовничим народом. Основним видом військ у них була кіннота. Піхоти було мало, а під час переднеазиатских походів вона взагалі була відсутня. Скіфи першими застосували стратегічний відступ. Особливо відомими в історії стали війни скіфів з Дарієм. З переможених ворогів скіфи знімали скальп та використовували його як рушник для рук, або зшивали плащі з більшої кількості скальпів. Харчувалися скіфи вареним м’ясом, пили кобиляче молоко, поталу воду і їли гіппаку – кінський сир. Скіф не міг мати більше 2-3 друзів. Велика дружелюбність порівнювалася з легковажністю. Кінь для скіфських воїнів був, що верблюд для жителів пустелі. Скіфи були прекрасними наїзниками. Одними з перших вони стали використовувати сідла і стремена. Скіфи перші в світі почали масово використовувати кінні війська у битвах. Коли гинув скіфський воїн, його коня вбивали та ховали зі всіма почестями. Скіф признавався воїном лише після першого вбивства ворога. До цього йому навіть і не можна було сідати за один стіл з іншими скіфами-воїнами. Головним богом скіфів був Папай (скіфський Зевс), найбільше вони поважали Ареса (бога війни), але 95% скіфських мечів були оздоблені зображенням Артимпаси (богині кохання). Коли помирав скіфський царь, з ним була похована і вся його прислуга, а на сороковий день на їхній могилі влаштовувалася оргія з 50 молодих чоловіків та жінок. Метод кровопускання застосовувався в скіфів при багатьох захворюваннях. Виявляється, що прозорим склом на території України користувалися ще скіфи. Такий факт установлено при розкопках Товстої Могили, де знайшли уламки скляного посуду. У другій половині третього столітті до нашої ери скіфи здали свої позиції, їх військове мистецтво почало застарівати. Народ був практично знищений готами.

В археологической науке Казахстана эпоха мезолита изучена недостаточно. Только в результате археологических исследований в районе Есиля, в Кустанайской области и близ Тургая были найдены некоторые памятники мезолита. Период перехода от раннего палеолита к среднему палеолиту совпал с таянием ледников. В природноклиматических условиях произошли существенные изменения, многие виды гигантских животных вымерли, большие изменения претерпел и мир растений. Изменение фауны и другие факторы обусловили возникновение земледелия и новых элементов животноводства, а в некоторых регионах сложились новые формы рыболовства и охоты.        Существуют различные мнения относительно хронологии и характеристики мезолита. Однако исследователи этого периода Ж.К Таймагамбетов, В.И. Логвин и А.М. Кисленко, основываясь на результатах археологических исследований, предлагают признать хронологические границы среднекаменного века, относящиеся к 10-5 тысячелетиям до н.э.   Неолит (5 – 3 тыс. до  н.э.)       В этом периоде человечество достигло высокого уровня в технике обработки камня. Произошла большая специализация в производстве орудий труда. Наряду с совершенствованием техники отжимной ретуши появились новые технологические приемы обработки камня: шлифование, сверление, пиление, использовались все труднообрабатываемые породы камня, изготавливались каменные топоры, мотыги, зернотерки, ступки, песты. Другим достижением людей эпохи неолита было изготовление различной посуды из глины. Все это и возникновение земледелия и скотоводства повышению производительности труда и жизненного уровня первобытных людей. Теперь охота и собирательство превратились в дополнительные источники существования. Возникновение новых отраслей хозяйственной жизни, усовершенствование техники изготовления орудий труда, повышение производительности труда появлению зачатков ткачества и горнометаллургического дела.       Люди эпохи неолита жили в условиях родовой общины. Они вели коллективный образ жизни, трудились сообща. Вместе с тем это было время более высокого развития форм организации общества: образования племён и  племенных объединений. Племена состояли из нескольких родовых общин, объединённых кровнородственными узами и однородным характером хозяйства.

Аныракайская битва ( 1729 , по некоторым данным, 1730 ) была величайшей победой единого казахского войска в столетней освободительной войне против джунгарского нашествия. [1]

Триста отрядов, достигших политического и военного единства , начали в 1728 году , двигаясь по Балхашу и Шу и готовясь к битве. В то время джунгары хотели захватить всю казахскую землю. Почувствовав действия казахов, они также построили большой форт на юге Шу и Балхаша.

Перед решающим сражением триста воинов собрались в Хантау , на горе Сункар (позже это место было названо горой Абулхаир). Битва произошла на севере Балхаша, на юге Отарской степи , на западе Шу, на востоке у курдов, о чем свидетельствуют казахские и калмыцкие кладбища, которые часто встречаются в этих регионах. Этот регион еще называют Аниракай. В этом бою (40-45 дней) казахи одержали крупную победу.

Объяснение:

думаб хватит