Почему царевна софья так и не стала полновластной правительницей россии

.Она стала первой в истории нашей страны женщиной на троне. И расплатилась за это заточением в монастыре, одинокой смертью и долгим забвением. Летописцы и правители России на протяжении многих веков скрывали правду о ней. Поэтому лишь немногие знают, какой на самом деле была эта великая женщина – царевна Софья Алексеевна из рода Романовых.

Алексей Михайлович, отец царевны Софьи, получил прозвище Тишайший. Но вряд ли его дворец в подмосковном Коломенском, где появилась на свет Софья в сентябре 1657 года, можно было назвать тихим местом. Терем Алексея Михайловича стал настоящим детским царством – за время его правления сложно найти год, когда у супруги государя Марьи Ми-лославской не рождался бы ребенок. Правда, многие из них умирали в младенчестве. Выжили семеро – пять дочерей и двое сыновей, Федор и Иван.

На горе отцу, царевичи росли хилыми и малоумными, а их сестры – здоровыми и сильными. Но участь царевен в XVII веке была незавидной. Даже замуж их нельзя было выдать – ни боярские дети, ни иноземные принцы не считались подходящей партией для царских дочерей. Им предстояло провести всю жизнь под замком. Как писал германский посол Сигизмунд Герберштейн, на Руси «женщина считается честной только тогда, когда живет в доме взаперти и никуда не выходит». У тех, кто не хотел провести всю жизнь в тереме, куда мужчины могли заходить только раз в год, на Пасху, была только одна альтернатива – монастырь.

Софья росла крепкой, широкой в кости, порывистой в движениях. И при этом, оправдывая свое имя – София (Премудрость), очень любила читать.

Учить дочерей на Руси было не принято – многие царевны с трудом могли написать свое имя. Их образование сводилось к вышиванию, набору молитв и нянькиным сказкам. Но Тишайший согласился приставить к дочери педагога – Симеона Полоцкого, крупнейшего ученого своего времени и первого русского профессионального поэта.

Полоцкий учил Софью не только чтению и письму, но и иностранным языкам. Царевне особенно нравилась история, поэтому она знала и о византийской императрице Пульхерии, которая живьем заколотила в гроб пьяницу-мужа и стала править самостоятельно, и об английской королеве Елизавете, у которой и вовсе не было мужа.

Не исключено, что когда Софья видела перемены, происходившие в царском дворце, у нее постепенно появлялось желание подражать этим смелым женщинам. В 1669 году умерла Мария Милославская, а через два года Алексей Михайлович женился на двадцатилетней Наталье Нарышкиной. Год спустя та родила сына Петра – крепкого и смышленого, настоящего наследника. Софья сразу невзлюбила мачеху, которая была немногим ее старше. Нарышкина отвечала падчерице взаимностью. Софья все больше времени проводила в библиотеке. Среди собрания книг был и трактат итальянца Макиавелли о том, как завоевать власть. И вряд ли любознательная царевна оставила эту книгу без внимания.

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1943 — конференція лідерів 3-х союзних у Другій світовій війні держав — голови РНК СРСР Й.Сталіна, президента США Ф.Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії У.Черчілля; відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 в Тегерані (Іран). Учасники конференції обговорювали подальшу стратегію дій антигітлерівської коаліції, зокрема питання щодо відкриття Другого фронту в Європі. Ф.Рузвельт наголосив на необхідності реалізації схваленого на Квебекській конференції голів урядів США та Великої Британії (1943) плану "Оверлорд" щодо вторгнення в Європу через протоку Ла-Манш бл. 1 травня 1943. У.Черчілль висунув план, що передбачав здійснення воєнних операцій в Італії, які, на його думку, мали сприяти реалізації "Оверлорда" шляхом відтягування нім. сил на італ. театр воєнних дій; організацію диверсійних актів комбінованих загонів (загонів "командос") та постачання зброї партизанам в Югославії; залучення до війни Туреччини та проведення у зв’язку із цим операцій на Егейському морі. Й.Сталін наполягав, що вступ до війни Туреччини, надання до югославським партизанам та активізація італ. кампанії є другорядними питаннями, натомість союзники мусять зосередити осн. увагу на реалізації операції "Оверлорд", що передбачала завдання удару по військах противника в Пн. чи Пн.-Зх. Франції за підтримки десанту в Пд. Франції. 30 листопада 1943 на засіданні Об’єднаного к-ту начальників штабів США та Великої Британії були оприлюднені рішення щодо здійснення операції "Оверлорд" упродовж травня 1944 одночасно з висадкою десанту в Пд. Франції та продовженням наступу союзних військ в Італії з метою до лінії Піза—Ріміні. Зі свого боку делегація СРСР заявила, що приблизно в той же час рад. командування розгорне широкі наступальні дії на сході, які не дадуть можливості гітлерівцям перекидати сили на зх. фронт проти союзних військ. Керівники трьох д-в прийняли рішення щодо забезпечення югославських партизанів військ. спорядженням, організації рейдів загонів "командос". На Т.к. була досягнута домовленість щодо залучення Туреччини до антигітлерівської коаліції та необхідності направити турец. президенту І.Іньоню за від урядів союзних д-в на переговори з президентом Ф.Рузвельтом та прем’єр-міністром У.Черчіллем на початку грудня в Каїрі (Єгипет). Рад. делегація пообіцяла, що СРСР оголосить війну Японії через 6 місяців по завершенні війни в Європі. Амер. та брит. сторони висунули свої плани післявоєнного облаштування Німеччини. Ф.Рузвельт запропонував утворити 5 нім. д-в: Пруссію (зменшену); Ганновер і Північний Захід; Саксонію та район Лейпцига; Гессенську провінцію, Дармштадт, Кассель, райони на південь від Рейну та старі міста Вестфалії; Баварію, Баден і Вюртемберг. На думку амер. президента, райони Кільського каналу, Гамбурга, Рурську й Саарську області необхідно було підпорядкувати контролю Об’єднаних Націй. У.Черчілль висунув проект розділу Німеччини на 3 частини: Пруссію, Рур та Південну Німеччину (Баварія, Вюртемберг, Пфальц, Саксонія, Баден), яку він пропонував включити разом із придунайськими країнами Європи до складу Дунайської конфедерації. За наполяганням Й.Сталіна розгляд нім. питання було покладено на Європ. консультативну комісію. Учасники конференції прийняли рішення щодо передачі Кенігсберга (нині м. Калінінград, РФ) СРСР. До Польщі передбачалося приєднати Сх. Пруссію та "Оппельнську провінцію", сх. польс. кордон мав проходити по "Керзона лінії", західний — по річці Одер. На Т.к. Ф.Рузвельт виклав свою схему майбутньої міжнар. організації безпеки, основою якої мали стати Об’єднані Нації. Була прийнята Декларація трьох д-в щодо спільних дій у війні проти Німеччини та післявоєнного співробітництва. У ній наголошувалося, що США, Велика Британія та СРСР працюватимуть спільно як під час війни, так і в післявоєнний час; кер-во трьох д-в визнало свою відповідальність у справі забезпечення миру, що буде схвалений переважною більшістю народів планети. Обговоривши за участю дипломатичних радників майбутні глобальні проблеми людства, керівники США, Великої Британії та СРСР зобов’язалися сприяти активній співпраці, взаємодії та входженню до світ. сім’ї демократ. країн усіх великих і малих народів, які прагнуть усунення тиранії, рабства, пригноблення й нетерпимості. У декларації наголошувалося, що ніяка сила у світі не зможе завадити союзним д-вам знищити нім. армії на суходолі, підводні човни на морі й зруйнувати їхні військ. з-ди з повітря. У прийнятій на Т.к. Декларації трьох д-в про Іран було зафіксовано намір урядів США, СРСР та Великої Британії зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану. Учасники декларації заявили, що вони розраховують на участь Ірану в забезпеченні по завершенні війни міжнар. миру та безпеки згідно з принципами Атлантичної хартії (1941).

ТЕГЕРАНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1943 — конференція лідерів 3-х союзних у Другій світовій війні держав — голови РНК СРСР Й.Сталіна, президента США Ф.Рузвельта та прем’єр-міністра Великої Британії У.Черчілля; відбулася 28 листопада — 1 грудня 1943 в Тегерані (Іран). Учасники конференції обговорювали подальшу стратегію дій антигітлерівської коаліції, зокрема питання щодо відкриття Другого фронту в Європі. Ф.Рузвельт наголосив на необхідності реалізації схваленого на Квебекській конференції голів урядів США та Великої Британії (1943) плану "Оверлорд" щодо вторгнення в Європу через протоку Ла-Манш бл. 1 травня 1943. У.Черчілль висунув план, що передбачав здійснення воєнних операцій в Італії, які, на його думку, мали сприяти реалізації "Оверлорда" шляхом відтягування нім. сил на італ. театр воєнних дій; організацію диверсійних актів комбінованих загонів (загонів "командос") та постачання зброї партизанам в Югославії; залучення до війни Туреччини та проведення у зв’язку із цим операцій на Егейському морі. Й.Сталін наполягав, що вступ до війни Туреччини, надання до югославським партизанам та активізація італ. кампанії є другорядними питаннями, натомість союзники мусять зосередити осн. увагу на реалізації операції "Оверлорд", що передбачала завдання удару по військах противника в Пн. чи Пн.-Зх. Франції за підтримки десанту в Пд. Франції. 30 листопада 1943 на засіданні Об’єднаного к-ту начальників штабів США та Великої Британії були оприлюднені рішення щодо здійснення операції "Оверлорд" упродовж травня 1944 одночасно з висадкою десанту в Пд. Франції та продовженням наступу союзних військ в Італії з метою до лінії Піза—Ріміні. Зі свого боку делегація СРСР заявила, що приблизно в той же час рад. командування розгорне широкі наступальні дії на сході, які не дадуть можливості гітлерівцям перекидати сили на зх. фронт проти союзних військ. Керівники трьох д-в прийняли рішення щодо забезпечення югославських партизанів військ. спорядженням, організації рейдів загонів "командос". На Т.к. була досягнута домовленість щодо залучення Туреччини до антигітлерівської коаліції та необхідності направити турец. президенту І.Іньоню за від урядів союзних д-в на переговори з президентом Ф.Рузвельтом та прем’єр-міністром У.Черчіллем на початку грудня в Каїрі (Єгипет). Рад. делегація пообіцяла, що СРСР оголосить війну Японії через 6 місяців по завершенні війни в Європі. Амер. та брит. сторони висунули свої плани післявоєнного облаштування Німеччини. Ф.Рузвельт запропонував утворити 5 нім. д-в: Пруссію (зменшену); Ганновер і Північний Захід; Саксонію та район Лейпцига; Гессенську провінцію, Дармштадт, Кассель, райони на південь від Рейну та старі міста Вестфалії; Баварію, Баден і Вюртемберг. На думку амер. президента, райони Кільського каналу, Гамбурга, Рурську й Саарську області необхідно було підпорядкувати контролю Об’єднаних Націй. У.Черчілль висунув проект розділу Німеччини на 3 частини: Пруссію, Рур та Південну Німеччину (Баварія, Вюртемберг, Пфальц, Саксонія, Баден), яку він пропонував включити разом із придунайськими країнами Європи до складу Дунайської конфедерації. За наполяганням Й.Сталіна розгляд нім. питання було покладено на Європ. консультативну комісію. Учасники конференції прийняли рішення щодо передачі Кенігсберга (нині м. Калінінград, РФ) СРСР. До Польщі передбачалося приєднати Сх. Пруссію та "Оппельнську провінцію", сх. польс. кордон мав проходити по "Керзона лінії", західний — по річці Одер. На Т.к. Ф.Рузвельт виклав свою схему майбутньої міжнар. організації безпеки, основою якої мали стати Об’єднані Нації. Була прийнята Декларація трьох д-в щодо спільних дій у війні проти Німеччини та післявоєнного співробітництва. У ній наголошувалося, що США, Велика Британія та СРСР працюватимуть спільно як під час війни, так і в післявоєнний час; кер-во трьох д-в визнало свою відповідальність у справі забезпечення миру, що буде схвалений переважною більшістю народів планети. Обговоривши за участю дипломатичних радників майбутні глобальні проблеми людства, керівники США, Великої Британії та СРСР зобов’язалися сприяти активній співпраці, взаємодії та входженню до світ. сім’ї демократ. країн усіх великих і малих народів, які прагнуть усунення тиранії, рабства, пригноблення й нетерпимості. У декларації наголошувалося, що ніяка сила у світі не зможе завадити союзним д-вам знищити нім. армії на суходолі, підводні човни на морі й зруйнувати їхні військ. з-ди з повітря. У прийнятій на Т.к. Декларації трьох д-в про Іран було зафіксовано намір урядів США, СРСР та Великої Британії зберегти повну незалежність, суверенітет і територіальну недоторканність Ірану. Учасники декларації заявили, що вони розраховують на участь Ірану в забезпеченні по завершенні війни міжнар. миру та безпеки згідно з принципами Атлантичної хартії (1941).