Назовите важнейшие события которые вносили раскол в ряды либералов.

Либерализм.
Предприняты первые попытки создания программных документов и объединения всех либеральных сил. В середине 50-х гг. видные либералы-западники установили связи с Герценом, находившимся в Лондоне. В «Голосах из России» они опубликовали «Письмо к издателю», ставшее первым печатным программным документом русского либерализма.
Основные положения этой программы - свобода совести, свобода слова, свобода от крепостного состояния, публичность всех правительственных действий, публичность и гласность суда.
В документе отсутствовало одно из основных либеральных требований – о введении в России конституционного правления. У этого были две причины:
1. Это была сознательная уступка либералов правительству и формой его поддержки, так как правительство начало проводить либеральные реформы. Либералы сочли, что ради успеха этих реформ с требованием ввести конституцию можно повременить.
2. Многие либералы полагали, что Россия еще не созрела для введения конституции. Они считали, что страну необходимо готовить к этому шагу и для этого провести реформу государственного управления, совершенствовать местное самоуправление, развивать экономику, поднимать материальный и культурный уровень жизни народа – то есть создавать основы гражданского общества.
В 60-х гг. в рядах либералов наметился раскол. Это случилось после ряда событий. В 1861 году студенческие волнения в Петербургском университете. Одна часть либералов осудила действия властей, которые жестоко подавили это выступление. Другая часть поддержала полицейские гонения против студентов. В результате произошел разрыв между лидерами либерального движения России – Кавелиным и Чичериным, который выступил на стороне правительства. Разлад усилился после восстания в Польше в 1863-1864 гг. Действия властей по подавлению восстания тоже были по-разному встречены в лагере либералов. Раскол стал непреодолимым.
После гибели Александра II шанс для сотрудничества либералов с властью оказался утерянным.
Либерализм не стал ведущей политической силой в стране. Его поддерживали лишь интеллигенция и незначительная часть дворянства.
Развитию либерализма в России мешали безграмотность и общинные формы жизни основной массы жителей страны. Крупным просчетом либералов было то, что в момент отмены крепостного права они не добивались разрушения общины и создания широкого слоя мелких земельных собственников, которые могли бы стать опорой их движения.

ответ:Уже в глибоку давнину на східному узбережжі Середземного моря виникли поселення фінікійців. Країна, яку вони населяли, називалася Фінікією. Нині на місці стародавньої Фінікії розташована держава Ліван.

У Фінікії не було великих річок і долин з родючими ґрунтами. Мало було також місця для полів і пасовищ. Проте було поширене садівництво. Фінікійці вирощували виноград та оливкові дерева. З оливок вони видавлювали духмяну олію, з винограду робили вино. Олію та вино фінікійці обмінювали на пшеницю. Ліванські гори славилися кедровими та дубовими лісами. Ліванський кедр відправляли в Єгипет та інші країни.

Місце розташування було надзвичайно зручним. Тут сходилися караванні та морські торгові шляхи з Дворіччя, Єгипту, Греції та інших країн. З часом фінікійські поселення перетворилися на багаті торгові міста. На півночі знаходилось місто, яке греки називали Бібл, по-фінікійськи Гебал, що у перекладі означало гора. Найбільше фінікійське місто греки називали Тір, що відповідало фінікійському Цур – скеля. Тир стояв на острові неподалік від берега і був майже неприступним для ворогів. Третє найбільше місто називалось Сидон, що означало місто рибної ловлі. Міста і селища розташовувались по береговій лінії. Це було пов'язано з основним заняттям фінікійців – мореплавством, риболовством, торгівлею.

Кожне фінікійське місто мало свого правителя – царя. Він був залежним від ради вельмож і від народних зборів. У Фінікії не було єдності. Фінікійський народ не мав навіть власної назви. Жителі кожного міста називали себе його іменем. Фінікійцями їх називали греки.

 

2. Заняття жителів Фінікії

З давніх-давен у фінікійських містах розвивалось ремесло. Далеко за межами країни славились вироби фінікійських ремісників: ювелірів, ливарників, будівельників, ткачів, різьбярів по дереву та слоновій кістці. У Фінікії стали виготовляти скло різноманітних сортів: від темного і непрозорого до прозорого. Зі скла робили різноманітні прикраси, флакончики для пахощів, які дуже цінувалися.

Надзвичайно розвинулось у Фінікії виготовлення пурпурової фарби, яку дуже цінували в країнах стародавнього світу. Досвідчені водолази пірнали на дно моря і, ризикуючи життям, добували звідти дорогоцінні пурпурові черепашки. З кожного молюска видавлювали краплину дорогоцінної рідини, яка давала змогу фарбувати одяг у різні відтінки пурпурового кольору. Причому настільки ґрунтовно, що навіть під час прання тканини не линяли.

Объяснение:

Характерной чертой истории многих государств древнего мира была колонизация, т. е. основание новых поселении в чужих землях. Само это поселение называлось колонией (от латинского слова коло — «живу, населяю, обрабатываю» ; греки именовали его, как правило, апойкией от слова апойкео — «выселяюсь») , Город же или страна, откуда уехали переселенцы, получил название метрополии (от греческих слов, означающих «город-мать») . Особенно большую роль в истории древнего Средиземноморья играла финикийская и греческая колонизация.