Предположите, какие и политические выгоды несло россии прочное закрепление на берегах черного моря?

Плюсы закрепления России на чёрном море плавно вытекают из причин необходимости .
1. Потребностями экономического развития России, которая стремилась приобрести новые земли на юге, а главное, обеспечить контроль над устьями рек, впадающими в Черное море, добиться права свободного прохождения флота через проливы Босфор и Дарданеллы в целях развития торговли. (Особенно насущной эта задача становилась с развитием рыночных отношений и ростом спроса на сельскохозяйственную продукцию в Европе).

2. Стремлением укрепить военно-стратегические позиции на южных рубежах, а с этой целью создать свой собственный военный флот на Черном море и ликвидировать постоянный источник опасности - вассала Османской империи - Крымское ханство.

3. Геополитическими соображениями Екатерины II, которые, с одной стороны, вдохновлялись теорией Третьего Рима, планами очищения от турок Балкан и воссоздания Великой Греции под покровительством России, а с другой - основывались на активизации борьбы порабощенных Турцией христианских и славянских народов, рассчитывающих на поддержку России.
и асе это Россия могла получить лишь укрепив свои позиции на чёрном море

У середині I тисячоліття до нашої ери сталася успішна колонізація областей Південної Італії та острова Сицилії греками. Кількість грецьких колоній на півдні Італії і в Сицилії було таке велике, що цей район ще в VI столітті до нашої ери отримав назву «Великої Греції». Багаті міста Тарент, Сибарис, Кротон, Неаполь та ін. Були помітною політичною силою в басейні Західного Середземномор'я.
До часу виступу Риму на міжнародній арені квітуча пора італійських міст Великої Греції вже давно минула. Ослаблені запеклою боротьбою між різними угрупованнями громадян, грецькі міста були ні з змозі подолати гострі суперечності у взаєминах один з одним.
Після підкорення Середньої Італії римляни прийшли в безпосереднє зіткнення з грецькими містами Південної Італії. Втручання римлян в загострилися відносини між грецькими містами привели до війни між Римом і Тарентом. Тарентійци звернулися за до до Епірського царю Пирру, одному з найбільш блискучих полководців епохи еллінізму.
Царство Епір - невелика держава на північному заході Греції. Батько Пірра був скинутий із престолу, і Пирру довелося виховуватися при чужоземному дворі. Ёщё в юнацькому віці він виявив такі блискучі здібності до військової справи, що один із соратників Олександра Македонського сказав, що Пірр буде самим видатного полководцем, коли настане його зрілий вік. Стежив славу першокласного полководця, Пірр повернувся в Епір і відновив там свою владу. Але маленька гірська країна була тісною для нього, він думав про створення великої західної держави, натомість розпалася східної імперії Олександра Македонського.
Навесні 280 р. До н.е. е. Пірр з величезним військом, що включав 20 бойових слонів, висадився в Італії. У першому ж бої Рим зазнав нищівної поразки. Пірр з військом наблизився до міста Риму. Але римляни не розгубилися і підготувалися до оборони. Пірр не наважився вступити в бій і відвів свої війська в Тарент.
Наступного року Пірр рушив у новий наступ, але римляни за цей час встигли добре підготуватися до військових дій. Два дні тривало завзяте бій при аускуль. Перший день приніс успіх римлянам, але на другий день римляни зазнали поразки. Але перемога Пирру дісталася дорогою ціною. Його втрати були настільки великі, що, приймаючи вітання, він, за переказами, відповів: «Ще одна така перемога, і мені не з ким буде повернутися в Епір». З тих пір вислів «Піррова перемога» вживається, коли мова йде про таку перемогу, яка насправді близька до поразки.
Пірр вступив з римлянами в переговори про мир, але римський сенат відкинув мирні пропозиції Пірра. Рим вирішив продовжувати війну, спираючись на до могутнього Карфагена - міста-республіки, розташованого в північній Африці. У 278 р. До н.е. е. Пірр переправив своє військо в Сицилію, щоб до сіцілійським грецьким містам протистояти загарбницьким планам карфагенян, які самі хотіли оволодіти багатим і родючим островом. Однак після перших успіхів справи Пірра в Сицилії склалися невдало. Пірр змушений був повернутися в Італію.
У 275 р. До н.е. е. відбулося останнє бій Пірра з римлянами. Пірр зазнав страшної поразки і змушений був залишити Італію. Римляни підкорили місто Тарент та інші грецькі міста. Кілька років по тому Рим зломив опір племен, ще зберігали свою незалежність. Вся Італія опинилася в руках Риму.
Перемога Риму над Пірром була перемогою селянської країни з її ополченцями над армією найманців, прекрасно збройної і керованої талановитим полководцем. Рим перетворився з одне з найбільших держав Західного Середземномор'я.

Сходства у них в том что:
Основным направлением политики Петра была борьба за выход к Черному морю и Балтике.А Екатерина в 1768 если не ошибаюсь,одержала победу над турками,и вывела русских к Черному морю.Также они оба создали разные учебные заведения:Петр в  1700 году  в Москве открыл школу математических и вроде как навигационных наук.А Екатерина в 1777 году  открыла Коммерческое учреждение  для купечества.
Различия:
У Петра были естественно научные интересы.
А у Екатерины-гуманитарные,художественные интересы)
Все что смогла вспомнить из своей головы)
Надеюсь