Чи можна стверджувати , що правління данила галицького було добою розквіту галицько-волинського князівства ? свою відповідь обгрунтуйте.

Данило вів боротьбу з боярською олігархією та її ставлениками, прагнуть не допустити зміцнення великокнязівської влади й поширення її на всі Галицько-Волинське князівство. Спирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів і городян, зацікавлених у зміцненні княжої влади. Данило реформував військо, зумів придушити боярські заколоти, один з яких міг закінчитися для князя смертю, але його вірний воєвода Іван Михалковича (Михайлович) зумів викрити змову і схопити 28 осіб, більшість з яких пізніше було прощено. Кілька разів проти Данила вставали владні бояри Володислав, Судислав, Доброслав, привласнив коломийські соляні копальні, і Судич.
Незважаючи на те, що монголо-татарське іго було встановлено і в Південно-Західній Русі, в ній воно носило більш м'які форми, ніж у Північно-Східній: галицько-волинські князі, хоч і платили данину і брали участь у походах Золотої Орди, але не відвідували її (після поїздки Данила в 1245 році) і передавали владу в своїх володіннях за власним порядком.
Виділення величезних володінь Васильку Романовичу (в доповнення до Володимира потім Луцька, Пересопниці, Белза, Бересті) не призвело ні до одного конфлікту між братами, у тому числі тоді, коли Данило був змушений повертатися на Волинь після невдач у боротьбі за Галич (на противагу ситуації при їх батька і дядька в 1188 році). Данило та його сини не опиралися передачі Волині спадкоємцям Волошки (за винятком інциденту в 1288 році, коли Юрій Львович зайняв Берестя «своїм молодим розумом», а потім змушений був залишити його «з великим соромом»), але й Василько, в свою чергу, не перешкоджав передачі Луцька в годування Михайлу чернігівському в 1240 році і не згадав по смерті Данила про своєму старовинному право на Галич і погодився на його спадкування Левом Даниловичем, що правили спільно з братами Шварном і Мстиславом (до 1269 року).
Заснувавши в 1230-х роках місто Данилов в якості своєї резиденції, Данило в 1245 році все-таки вирішив зробити своєю резиденцією (т. зв. улюбленим містом) знову влаштований ним місто Холм, про оздобленні якого дуже дбав (за однією з версій, переніс в нього столицю князівства з Галича).
Данило помер у 1264 році й був похований у Холмі. Літописець, оплакуючи його смерть, називає його «другим по Соломоні».
Літописи налічують 70 построеннных міст в тому числі Львів у честь свого сина Лева Галицького,Луцьк,Данилів,Холм(столицю Галицько-Волинського князівства,і де він був похований)Дорогочин

Для большинства из нас слово «хунну» ассоциируется с кочевниками-«гунну», набеги которых наводили ужас на Древний Рим. Хунну действительно имеют «генетическое родство» с гуннами; об этом легендарном, давно исчезнувшем народе, создателе первой в мире кочевой империи, известно в основном из старинных хроник его великого соседа – китайской империи Хань. Источником важной информации по истории и культуре не только хунну, но и всех древних цивилизаций Центральной Азии, Китая и Ближнего Востока стали курганы в горах Ноин-Ула на севере Монголии, где около 2 тыс. лет назад были погребены знатные представители этого кочевого народа. В 2012 г. при раскопках 22-го ноин-улинского кургана, ограбленного еще в древности, российско-монгольская археологическая экспедиция обнаружила большое количество оригинальных предметов, в том числе уникальных текстильных изделий. От всего украшенного с варварской пышностью костюма степного вождя полностью сохранились лишь ноговицы – несшитые вместе штанины, которые крепились к поясу. Широкие, из пурпурной расшитой шелком шерстяной ткани и с пришитыми к ним войлочными сапожками надевались, очевидно, поверх обычных шаровар и служили древнему «моднику» нарядным атрибутом. Краска, которой была окрашена ткань, форма полотняного плетения, качество швов и вышивки, форма лекал свидетельствуют, что в этом текстильном изделии отражены «модные» и технологические веяния трех различных культур того времени. Это был очередной скомканный сверток ткани, почти неразличимый из-за пропитавшей и затянувшей ее мокрой серо-синей глины, которую хунну использовали для заполнения простран­ства между стенками могильной ямы и деревянной погребальной камеры. За долгие годы эта мелкодисперсная глина, специально добытая из озера, просочилась между бревен погребального сооружения в коридоры и внутрь склепа, покрыв толстым слоем пол и все, что на нем находилось. Текстильный сверток лежал рядом с западной стенкой гроба, очень хорошо сохранившегося, если не считать сорванной грабителями крышки. Когда в лаборатории новосибирского Института археологии и этнографии СО РАН этим свертком занялась реставратор и художник Е. В. Шумакова, то первое, что она отметила — очень хорошую сохранность ткани. Да, она была старой и грязной, но не ветхой. И по мере ее очищения ткань все больше и больше начинала «светиться» хотя и немного поблекшим, но все еще ярким, густым темно-красным цветом…

Кочевники занимались скотоводством(это выгодно в плане того,что есть и молоко,и мясо,и одежда), следовательно, у них была одежда из шкур зверей(по большей части), а не из каких-либо тканей.Одежда и обувь шились, как правило, из кожи, шерсти и меха. Они не уделяли одежде большого внимания, не заботились о её красоте; она мало чем отличалась от боевой. Главная характерная черта их одежды - надёжность. Даже у женщин была брючная одежда (не юбки, платья или сарафаны, а состоящие из двух двух штанин брюки).