Сочинение на тему казачество приенисейского края)) ))

Казачество — это категория служилых людей в Сибири конца ХVI — XVIII в. На первом этапе русской колонизации Приенисейского края они с членами семей в 1710 г. составляли 32,8 % русских (более 9 тыс. человек обоего пола).

По штатам до подушной ревизии 1722—1724 гг., казаки являлись самой крупной группой во всей Восточной Сибири, численность их насчитывала 1559 человек — так называемых верстанных. Их занятия и социальное положение были во многом противоречивыми. Служилые люди, как тогда называли казаков, одновременно являлись и воинами, и чиновниками, и работными людьми. Они бились, не щадя жизни, на стенах острогов, несли караульную службу, «тайгами и степными сакмами» ходили походами на «немирные землицы», собирали ясак, по году маялись на гарнизонной службе в отдаленных острожках, часто бывали в дальних приграничных дозорах и караулах. Годовальщики вместе с посадскими казаками на городском торгу и по уездным заставам собирали таможенные пошлины с проезжих и местных торговых людей, в качестве приказчиков надзирали за пашенными крестьянами, отводили поселенцам пахотные и сенокосные угодья. Казакам приходилось сидеть в воеводской канцелярии писчиками, счетчиками товарной и денежной казны, толмачами, быть у оценки пушной казны, закупать для казенных нужд различные припасы и хлебный провиант, отвозить собранные деньги и пушнину в Москву, конвоировать ссыльных и ловить беглых. Нередко они откладывали в сторону пищаль, копье и саблю и брались за топор, тесло или весло, чтобы обновить или заново срубить городские укрепления, навести мосты, изладить дощаники, карбасы, паузки и лодки, сплавить лес, соль или хлеб.

Им же приходилось обслуживать казенные мельницы, кузни, городские часы, проезжие ворота, настенную артиллерию и выполнять другие службы. За все это шло скудное государево жалованье. Пешему казаку в год полагалось 5 рублей денег, чуть больше 1,5 пудов соли и по 40 пудов ржи и овса. Конному казаку выдавали на 10—20 пудов хлеба и на 2 руб. 50 коп. больше. Эти денежные оклады и хлебный паек нередко существовали на бумаге, так как и казна, и воеводы выдавали жалованье нерегулярно и не в полном объеме. Естественно, что в таких условиях казаки и члены их семей обращались к промыслам, торговле с ясачными, ремеслу и хлебопашеству.

Так, из рапорта сына боярского К. Хворова в Тобольск в 1668 г. видно, что «…енисейские служилые люди, как и монастырские крестьяне и посадской человек Иван Соловар, по Тасееве и по Усолке пашни на себя пашут и соль варят, и слуду копают, и железо делают».

Казачья верхушка стремилась стать дворянами-крепостниками с правом безусловного распоряжения людьми и землей. В крае широко бытовали купля-продажа ясыря (пленные), закабаление бедняков, различные сделки с землей. Рядовые же казаки по своему положению были близки к крестьянам и посадским людям. Многие из них и по происхождению были из этих трудовых сословий.

До конца 1670-х гг. верстание осуществляли воеводы по уездам, а утверждал Сибирский приказ. Из-за нехватки людей в казаки зачисляли нередко всех желающих, невзирая на их сословное происхождение. Этим нарушался общесословный принцип наследственной принадлежности каждого к своему сословию, который четко был провозглашен Соборным уложением (1649). Значительное по масштабам верстание в казаки проводилось в Приенисейском крае в годы повышенной военной опасности и при строительстве новых важных острогов в 1660—80-е гг.; при строительстве Абаканского (1707) и Саянского (1717—1718) острогов. Узкосословный принцип пополнения казачества стал последовательно проводиться после податной реформы 1717—1724 гг. С 1728 г. казачьи ряды могли пополняться только за счет детей верстанных, то есть находящихся в штате служилых людей.

Объяснение: 1. Культурне життя євреїв на території України

Виконала учениця 5-М класу

Сейрік Юлія

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ ЄВРЕЇВ НА ТЕРИТОРІЇ

УКРАЇНИ

2.

Культура

– це сукупність матеріальних і

духовних цінностей, які відображують

активну творчу діяльність людей в

освоєнні світу в ході історичного

розвитку суспільства.

3. Побут

ПОБУТ

Житло євреїв відрізнялося

від українського. Як

правило, їх

розплановували, щоб мати

вихід одразу на вулицю. Це

диктувалося умовами і

специфікою діяльності

євреїв. Оскільки торгівля

була основним їхнім

заняттям, то часто-густо

житло ставало й

крамницею.

4.

Єврейські

будинки мали вікна і двері

більших розмірів, ніж українські.

Господарських споруд, а отже й подвір'їв

та огорож практично не було, за винятком

тих господарств, де тримали худобу.

5.

Якщо в українській хаті

повсякденний одяг

тримали на жердці, то у

євреїв його чіпляли на

позабиваних у стіну

цвяхах та кілках. Не було

по єврейських хатах лав

та ослонів користувалися стільцями.

Порівняно більше, ніж

інші народи, мали євреї

посуд.

6. Одяг

ОДЯГ

За давніх часів українські

євреї – чоловіки носили

старопольський костюм довгий чорний сюртук,

штани, заправлені в

панчохи, черевики. Але під

шапками на головах мали

ще й ярмулку - невеличку

чорну шапочку, якої ніколи

не скидали - навіть під час

їжі й молитви.

7.

Непокриту

голову

вважали за гріх

перед Богом. У

зачісці

обов'язковими були

пейси, що

неширокими

пасемками звисали

з голови по обидва

боки обличчя.

8.

Єврейки вирізнялись зпоміж інших, передусім,

запинатися:

хустку зав'язували кінцями

на потилиці так, щоб було

видно вуха. Заміжні

єврейки, крім того, носили

перуки, а власне волосся

стригли: всі вважали, що

жінці ніколи дбати про

власну зачіску - їй треба

насамперед глядіти

чоловіка і дітей.

9.

Релігія

забороняла

євреям носити одяг

із змішаних

волокон. Тканина

повинна бути з

чогось одного: як із

шовку, то з шовку,

як із льону, то з

льону, а як

шерстяна, то без

домішки лляних

ниток.

10. Їжа

ЇЖА

Євреям заборонялося брати до вжитку

свинину та м'ясо худобини, яку роздер хижий

звір. Не годилося, також, їсти м'ясо хижаків і

хижих птахів, бо воно має недобрий вплив на

людину, робить її брутальною і жорстокою.

11.

Основою ж кошерних,

тобто придатних до їжі

м'ясних страв було

м'ясо жуйних тварин з

роздвоєними ратицями:

корови, кози, вівці. Із

птиці годилися в їжу всі

її домашні види, але

треба було ще знати, як

її зарізати, щоб і вона

була кошерною.

12.

Уміли

це робити спеціальні різники, їх

чимало було по містечках. А орендарі

сільських корчем мусили наймати

балагулу, щоб завезти птицю до різника

та споживати її з чистим сумлінням як

кошерну.

13. Обряди

ОБРЯДИ

Весільна обрядовість

євреїв, як і інших

народів, складалася з

кількох частин.

Найпершою були

заручини. Справляли їх

частенько ще тоді, коли

"молодий" і "молода"

бавились у пісочку чи

гралися ляльками. Але за всіма вимогами

традицій і звичаїв.

14.

Посередником між сторонами виступав

сват, що мав таку професію і наймався як

до батьків майбутньої нареченої, так і до

батьків майбутнього нареченого. Саме він

залагоджував усі незгоди та добивався

компромісів.

15.

Кінчались

заручини

урочистим

підписуванням акта.

Робили це батьки

молодих у присутності

родичів з обох сторін.

Підписували акт про

заручини також двоє

спеціально

за свідків.

16.

Дуже поширеним серед євреїв є свято Песах. На

цьому святі їдять мацу (прісні хлібці, які схожі на

ті, якими годувалися у пустелі в давнину євреї,

які вийшли з Єгипту) і замінюють звичайний хліб

8 днів Песаха. У цих хлібцях нема нічого крім

борошна та води, але від замісу до повного

випікання має пройти не більше 18 хвилин.

17.

Також не менш значним

святом для євреїв є Дні

Пірума. Це яскраве,

радісне, карнавальне

свято. Знаками Пірума є

трещотка, клоунський

ковпак, маска для

пуримшпиля, солодкі

трикутникові пиріжки, які

мають назву” вуха

Амана”(так звали

негативного героя

давньої історії), яка стала

основою свята.

18. Висновок

ВИСНОВОК

Євреї мали свої

особливості у

культурному розвитку.

І не дивлячись на те,

що вони проживали

на чужій території, їм

вдалося зберегти

свою неповторність та

самобутність.

:)

Объяснение:

9-е ст:

Писемність та освіта:

- використання слов'янами до прийняття християнства руської писемності ("руські письмена"); поширення після хрещення кирилиці

- вживання церковнослов'янської мови як церковної та книжної мови

- основа освіти - богослов'я, філософія, риторика та граматика

- осередки освіти — церкви та монастирі

Усна народна творчість:

- билини, балади, казки, перекази, прислів'я

- зв'язок обрядових пісень з важливими подіями в житті людей

Музика:

- поширення на Русі пісень, танців, гри на музичних інструментах - гуслях, сопілках, гудках і бубнах

- виступи на міських площах та в князівських палацах скоморохів

- сприяння православною церквою поширенню на Русі хорового співу

Архітектура та живопис:

- будівництво складної системи оборонних укріплень - "градів"

- прикрашення церков мозаїками та фресками

- поширення іконопису

13-е ст

Освіта і наукові знання:

- Розвиток освіти:

• навчання в державних школах дітей із найближчого оточення князя, щоб виховати з них майбутніх грамотних державних діячів

• поширення приватного навчання

- провідний освітній центр - Софійський собор

- розвиток медичних знань : діяльність ченця Києво-Печерського монастиря лікаря Агапіта; написання онукою Володимира Мономаха Євпраксією медичного трактату "Мазі"

Усна народна творчість:

- поширення переказів та легенд, народних пісень, колядок щедрівок, казок

- дружинний епос - билини

Архітектура:

- поширення дерев'яної архітектури

- будівництво головних храмів із цегли та каменю

- зменшення розмірів споруд, спрощення архітектурних форм

Мистецтво:

- поширення монументального живопису та іконопису

- розвиток книжкової мініатюри

- різьблення по каменю (невеликі кам'яні ікони)

- розвиток ювелірного мистецтва