Населе́ние Росси́йской импе́рии на момент её провозглашения и в течение всего двухвекового периода её существования было многонациональным, хотя ядро населения империи, именуемое титульной нацией, составляли великороссы (русские), национальная идентичность которых сформировалась в среде восточнославянского населения Великого княжества Московского в XIV—XV веках, проживавшего на территориях, вошедших в состав Русского государства.
Практически все народы страны занимались в основном сельским хозяйством, некоторые вели кочевую жизнь. Тем не менее доля городского населения постоянно росла, особенно быстро в период Второй промышленной революции, в конце XIX — начале XX веков. В этот период быстро росла и общая численность населения: по темпам Россия в 1860—1910 гг. опережала все европейские страны.
В 1880 году в стране проживало 82 млн человек, к 1894 году это число возросло до 122 млн, к 1914 — до 182 млн, прирастая на 2,4 млн ежегодно. В период с 1902 по 1912 год прирост населения увеличился до 3,7 млн в год, чему не помешали даже революция 1905 года и Русско-японская война[1].
Єресь (від грец. «особливе віровчення») – учення, засуджене церквою й оголошене шкідливим для віри. У християнстві єресі особливого розвитку набули в Середні віки. Прихильників учень, оголошених єресями, називали єретиками.
Катари (XII–XV ст., Італія, Фландрія, Південна Франція). Уважали, що у світі існують дві сили – Добра (Бог) і Зла (Диявол). Матеріальний світ створений дияволом, а духовний – Богом. Катари засуджували все земне, хрести, храми, ікони, не визнавали світську владу, закликали до аскетизму, викривали зловживання католицького духовенства.
Вальденси (кінець XII ст., виник у Ліоні (Франція)). Засновник руху – ліонський купець П’єр Вальдо. Закликали до «євангельської бідності». Уважали, що розбещена багатством римська церква втратила святість і її таїнства не мають сили. Стверджували, що будь-який мирянин, який, за заповідями Христа, веде жебрацьке життя, позбавлений постійного притулку, а інколи взагалі даху над головою, може здійснювати таїнства.
Альбігойці (XII–XIII ст., Південна Франція). Прихильники вчення катарів і їхніх послідовників – вальденсів. Виступали проти догматів католицької церкви, церковного землеволодіння і десятини, закликали повернутися до християнства апостольських часів, самі вели просте, моральне і самотнє життя.
Лолларди (рух виник в Антверпені на початку XIV ст., поширився в Англії та інших країнах Західної Європи).
В Англії 1360–1381 рр. так називали послідовників Джона Болла. У своїх проповідях засуджували багатства і пороки духовенства, вимагали скасування церковної десятини, конфіскації церковного майна, скасування церковної ієрархії тощо. Після 1382 р. в Англії так стали називати послідовників мислителя Джона Вікліфа. Критикував католицьку церкву, заперечував головування Папи Римського в духовних питаннях, виступав проти світської влади папства.
Гусити (XV ст., Чехія). Критика католицької церкви чеським мислителем і проповідником Яном Гусом. Засуджував накопичення багатств церквою і духовенством, закликаючи повернутися до «євангельської бідності». Уважав, що для того щоб кожна людина могла зрозуміти «Закон Божий», богослужіння повинно здійснюватися чеською мовою. Критикував католицьке причастя для духовенства хлібом і вином, а для мирян лише хлібом. Доводив, що в першопочатковому християнстві всі причащалися однаково
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
ответ на эти вопросы. определите причину крестьянской войны. каков был состав участников войны ? определите, на какой территории развернулась крестьянская война.в чём вы видите причины поражения восставших? в чём состоит значение крестьянской войны?
причины поражения - правительственные войска были более бое лучше вооружены и дисциплинированы (обученные офицеры и солдаты, эффективная артиллерия) . восставшие не отличались особой стойкостью и после поражения у Черного Яра большая часть казаков разбежалась.
Итоги - В 1775 году последовала губернская реформа, по которой осуществлялось разукрупнение губерний, и их стало 50 вместо 20.
Была скорректирована политика по отношению к казачьим войскам, ускоряется процесс их трансформации в армейские подразделения. Казачьим офицерам активнее передаётся дворянство с правом владения своими собственными крепостными, тем самым утверждая войсковую старшину в качестве оплота правительства. Вместе с тем по отношению к Уральскому войску делаются экономические послабления.
Примерно та же политика проводится по отношению к народностям региона восстания. Указом от 22 февраля 1784 года было закреплено одворянивание местной знати. Татарские и башкирские князья и мурзы приравниваются по правам и вольности к российскому дворянству, включая и право владения крепостными, правда, только мусульманского вероисповедания. Но при этом оставлена попытка закрепостить нерусское население края, башкиры, калмыки и мишари были оставлены на положении военно-служилого населения. В 1798 году было введено кантонное управление в Башкирии, во вновь образованных 24 областях-кантонах управление осуществлялось на военный лад. Калмыки также переведены на права казачьего сословия.