Подготовить доклад на тем: ' занятия женшин в средние века

Средние века -  рыцари

 

 

в   средних веков  принято восторгаться и идеализировать красивых женщин и подвиги рыцарей. в те времена были популярны поэты-рыцари из французского города прованс. тогда поэтов называли трубадурами. главной темой трубадуров из прованса была любовь. они писали о безответной любви, верности рыцаря своей аж до смерти или о муках рыцаря, когда красавица их покидала. а вот в германии поэтов принято называть миннезингерами. в переводе с языка это значит певец любви. вальтер фон дер фогельвейде был самым прославленным миннезингером.

но кроме любви была популярна тема героев и их подвигов. стихи на эту тему читали во время пиров в замках. стоит отметить, что многие произведения имели в основе реальных личностей, которые совершали подвиг. правда ораторы со временем все больше добавляли новых деталей в факт. получалось, что большая часть была выдумана. но главной целью подобных стихов было прославить верность сеньору, мужество, решительность, благородие и готовность отдать жизнь за церковь. настоящими хитами xii и xiii веков были произведения «песнь о нибелунгах» и «песнь о роланде». несколько слов о последней повести.  роланд  был племянником карла великого. он прославился тем, что не собственной жизни ради того, чтобы спасти короля. свой подвиг он совершил во время похода на испанию. о нибелунгах рассказывает о верной любви зигфрида к принцессе кримхильде. зигфрида убил предатель из его собственных вассалов. кримхильда отомстила вассалу за убийство .

 

также были популярны романы. главным отличие от стихов и песен было то, что романы в основном выдуманные . нередки случаи, когда в романе рыцарь сражается с колдуном или огромным драконом и обязательно побеждает их. рыцарь всегда вознаграждался за свои подвиги любовью прекрасной . среди популярных романов того времени следует выделить легенды о короле артуре и повесть о влюбленныхтристане и изольде  с трагической концовкой. в основе последнего романа лежит противоречие рыцаря между долгом и любовь, а также клятвой и чувствами к . поскольку романы были популярны, то рассказчиков было множество. наиболее популярным все же считался кретьен де труа.

Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Назву «Латинська Америка» вживають щодо країн Південної та Центральної Америки та островів Карибського моря. Європейські колонізатори, що панували тут упродовж трьох століть, спричинили поширення в цій місцевості іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону.

Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. Її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства — Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки.

За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Ця назва — Бразилія — із часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки.

Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася із французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське й французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій.

Населення Латинської Америки становили індіанці (корінні жителі регіону), європейські переселенці, вихідці з Африки й ті, хто народився від мішаних шлюбів. У складі 16-мільйонного населення іспанських колоній близько 7,5 млн осіб складали індіанці, 5,3 млн осіб — метиси (народжені від білих та індіанців), мулати (народжені від білих і чорношкірих) і самбо (нащадки чорношкірих й індіанців), 3 млн осіб — креоли (білі, які народилися в колоніях). Населення португальської Бразилії становило 3,2 млн осіб, серед яких було 1,3 млн негрів-рабів. Загалом у тогочасній Латинській Америці налічувалося близько 2 млн негрів-рабів.

Вирішальне значення для становища людини в Латинській Америці мали її походження та колір шкіри. Перше місце посідали білі, що походили з Європи, далі йшли креоли, за ними — метиси, мулати, самбо та індіанці. Нижчими за всіх вважали чорношкірих, що походили від негрів-рабів, завезених з Африки.

Переважна більшість індіанців перебувала у власності держави. Вони сплачували подушну подать, відробляли обов’язкову трудову повинність, безкоштовно працюючи в копальнях, на будівництві тощо. Змінювати місце проживання без дозволу колоніальної адміністрації їм заборонялося. Латифундисти (великі землевласники) забирали землі індіанців, а їх самих перетворювали на найманих робітників. Лише невелику кількість латиноамериканців становили вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Платі та льянеро в Новій Гранаді). Значна частина працюючого населення складалася з боргових рабів-пеонів, залежність яких від кредиторів передавалася у спадок родині та переходила на наступні покоління. На плантаціях цукрової тростини в Бразилії працювали негри-раби. Індіанці, негри, метиси, мулати й самбо були позбавлені можливості обіймати посади в колоніальній адміністрації та органах місцевого самоврядування.

Більшість місцевої аристократії (креолів) становили досить заможні власники плантацій, торговельних підприємств тощо. їхнє незадоволення викликали високі податки, дозвіл вивозити свою продукцію лише до метрополій, існування державних монополій (виключних прав) на продаж солі, тютюну та інших товарів. Оскільки креолам заборонялося обіймати адміністративні посади, вони виступали за надання колоніям самоуправління.

Развитие культуры беларуси в конце 1920-х — 1930-е гг. получило название «культурной революции». в ее результате была ликвидирована безграмотность, введено всеобщее обязательное начальное, а затем и семилетнее образование. в 1929 г. институт культуры (инбелкульт) был реорганизован в академию наук. ее первыми академиками стали я. купала, я. колас, т. гартный и др. первым вице-президентом академии наук стал уроженец беларуси, -путешественник и мореплаватель, , , астроном отто шмидт. он является основателем дрейфующей станции на северном полюсе. ему было присвоено звание героя советсткого союза. одним из основоположников космического природоведения стал уроженец беларуси александр чижевский. он является основателем новых научных направлений — гелиобиологии и , в которых обосновывалась зависимость жизни на земле от циклов солнечной активности. в 1933 г. была проведена реформа правописания. в результате правописание приблизилось к фонетическому ладу языка. при этом интернационально-революционные слова не подчинялись общему правилу об акании при произношении слов. в области и искусства проводился в жизнь метод социалистического реализма. согласно ему советский человек стал показываться как творец и хозяин новой жизни. отражались преимущественно события строительства нового общества. одним из лучших произведений 1930-х гг. стала повесть я. коласа «трясина» («дрыгва»), посвященная деятельности народного героя деда талаша. в жанре романа были созданы произведения м. горецкого «комаровская хроника» и «виленские коммунары». м. лыньков создал повесть для детей «миколка-паровоз», а я. мавр — повесть «полесские робинзоны». конец 1920-х — 1930-е гг. были отмечены крупными успехами в развитии искусства. важным событием в сфере музыкального искусства стало открытие в 1932 г. государственной консерватории. через год начал работу театр оперы и . в 1930-е гг. созданы известные оперы «в пущах полесья» а. богатырёва, «цветок счастья» («кветка шчасця») а. туренкова, первый «соловей» м. крошнера. художники в. волков, е. зайцев, и. ахремчик создали картины, посвященные революционным событиям и установлению советской власти в беларуси, героике войны и мирного строительства. развитие архитектуры значительно изменило внешний вид городов. по проектам архитектора и. лангбарда и с его участием в минске были построены дом правительства, дом красной армии, главный корпус академии наук, дом советов в могилёве. в 1930-е гг. тех деятелей культуры, которые приняли активное участие в проведении политики белорусизации, обвинили в «национал-демократизме», под которым понималась будто бы враждебная советской власти деятельность с целью восстановления капиталистического строя в беларуси. в 1930 г. ряд деятелей культуры были осуждены за принадлежность к «союзу освобождения беларуси» — организации, которой в действительности никогда не существовало. роль ее руководителя отводилась янке купале, который после очередного допроса совершил попытку самоубийства. самоубийством покончил жизнь в. игнаговский — первый президент академии наук.