10. римляне любили повторять: «господин имеет над рабом право жизни и право смерти». как вы объясните смысл этого высказывания? 11. современник императора траяна писал: «рим покорил мир не только мечом – он победил его своей культурой». как вы понимаете это выражение? ! 30б

10. Раб считался собственностью, вещью господина; личность его не играла никакой роли ни в государстве, ни в обществе, ни в семье. Все, что он приобретал, считалось собственностью хозяина. Господину принадлежала также власть разрешать и запрещать браки. Греческие писатели оставили нам описания жестокого обращения с рабами. Так, в одной комедии Аристофана мы читаем: «несчастный бедняк, что с твоей кожей? не напала ли на твою поясницу и не изборонила ли тебе спину целая армия дикобразов?» В «Осах» один раб восклицает: «О, черепаха! как я завидую чешуе, защищающей твою спину!» В «Лягушках» есть такое выражение: «Когда наши господа живо чем-либо интересуются, на нас сыплются удары». Наказание голодом было самое обыденное. В случае более тяжкой вины их ожидала тюрьма, бич, розги, виселица, колесование. Участь рабов, занимавшихся в мастерских, была ещё хуже. Рабов-земледельцев заковывали в цепи, которых не снимали и на время работ. Оковы на ногах, кольца на руках, железный ошейник, клеймо на лбу — все это не было редкостью. Сицилийские рабовладельцы своей бессмысленной жестокостью превзошли всех других. Заботы господина о рабах ограничивались самым необходимым: мука, винные ягоды, в иных местах палые и пересоленные маслины — вот пища рабов. Одежда их состояла из куска полотна, превращённого в пояс, короткого плаща, шерстяной туники, колпака из собачьей кожи и грубой обуви. Сицилийские рабовладельцы, не желая кормить своих рабов, разрешали им снискивать себе пропитание воровством и разбойничеством, которое достигло здесь громадных размеров

В Афинах отношение к рабам было гуманнее и жизнь их более сносной, чем в других государствах. Ксенофонт говорит о чрезвычайной «дерзости» афинских рабов: они не уступали дороги гражданам, и их нельзя было бить из боязни ударить вместо раба гражданина, так как последний здесь внешне не отличался от первого. В Афинах существовал даже известный ритуал для введения раба в семью. Обычай разрешал ему иметь собственность (то, что в Риме носило название peculium); благоразумные хозяева ради собственной выгоды лишь за редкими исключениями нарушали этот обычай. Тот же обычай признавал брак раба законным. В определённые дни рабы освобождались от своих обязанностей: в Афинах таким временем был праздник Anthesterii, посвященный Вакху, когда господа даже служили своим рабам. Раб, бежавший в алтарь или даже просто прикоснувшийся к таким священным предметам, как лавровый венок Аполлона, считался неприкосновенным, но господа заставляли иногда его выйти из храма голодом или огнём. В соответствии с обычаем и закон афинский покровительствовал рабу: виновный в оскорблении или убиении чужого раба предавался суду и платил штраф; своего раба господин мог наказывать по собственному усмотрению, но не имел права убить; если раб убивал господина, он подвергался обыкновенному суду; раб, недовольный своим господином, мог требовать, чтобы его продали другому. Некоторые из этих облегчений в отдельности существовали и в других греческих городах (peculium, брак, праздники — в Спарте, Аркадии, Фессалии и т. д.), но в Афинах они существовали все вместе. Благодаря этому здесь не происходило восстаний рабов. В других городах рабы нередко восставали. Нимфодор повествует о победоносном восстании рабов на острове Хиос, под предводительством Драмака. И отдельные лица, и целые государства заключали между собой договоры относительно выдачи беглых рабов.

С согласия господина раб мог откупиться на волю. Можно было освободить раба и по завещанию. Когда освобождение совершалось при жизни господина, о нём объявлялось в судах, в театре и других общественных местах; в других случаях имя раба заносилось в списки граждан; иногда свобода давалась путём фиктивной продажи какому-нибудь божеству. Вольноотпущенные (греч.άπελεύθεροι) не становились, однако, вполне независимыми от своих прежних владельцев и должны были по отношению к ним исполнять некоторые обязанности; в случае неисполнения ими этих обязательств они вновь могли быть обращены в рабство. После смерти вольноотпущенника его имущество поступало в распоряжение прежнего господина. Раб мог получить свободу и от государства, за исполнение военной службы или за особо важные заслуги, например за донос о государственном преступлении.

кочевое скотоводство

2.Калка 1223

3.Рязань 1237

4.б, в и г.

5. г

6.б) в результате монголо-татарского нашествия Русь попала в зависимость от Золотой Орды, выражавшуюся в основном в уплате ордынским ханам дани

7.а) господство ордынцев над русскими землями

8.ярлык

9. Мстислав. киевский князь, остальные, кроме того,  что являются ближайшими кровными родственниками, относятся к князьям Владимиро-Суздальского княжества.Хотя,  если порассуждать, то и Юрий Д. в Киеве княжил. Но я б назвала мстислава, и по времени, он считается последним правителем Киевской Руси, после его смерти "окончательно раздралася русская земля"

10. Чингисхан Тимуджин

11. шведы и немцы: 1240 и 1242.

1202-никуда, 1206-спорно, в этом году меченосцы покорили ливов( но с другой стороны, нам какое до этого дело, спрашивается о русских княжествах, и в этом году на Великом Курултае Тимуджину дают титул Чингисхана и объявляют о создании монгольской империи, но опять же. в во речь идёт о заония, так чтрей сама, что делать с этим гоодом

все остальные даты относятся к монголо-татарским завоеваниям.:38, 23, 37-41, 40.

12. баскак- монгольский чиновник, собирающий дань, представитель хана на местах

улус- пиближенно равно удел, часть монгольской империи.

тысяцкий-должностное лицо. для 13 века(который тебе, видимо, и нужен), эта должность сохранилась только Новгороде. Тысяцкий избирался из купцов и ремесленников, в его обязанности входило руководство народным ополчением, руководство торговым судом, контроль за сбором налогов.

Посадник-высшее должностное лицо в Новгороде, выбирался из бояр, назначал всех остальных должностных лиц, ведал судом(не торговым), в случае чего. вместе с князем руководил войском

рдынский выход=дань, уплачиваемая в Орду.

13. конец 1237года

14.в 1240

15. стенобитные при язычниками. они поклонялись синему небу-Тэнгри и духам, сын Батыя, Сартак был христанином, а первым ханом-мусульмнином был Берке, брат Батыя

17. китайская

18.что значит "было бы"??? Окончанием монгольсого ига считается Стояние на реке Угре, 1480год

19.Сить-1238, Киев-1240, Калка 1223, Угра-1480, Куликовская 1380.

20 у тебя нет

21. 1), 3), 4), (может быть 6), но вообще сражения то не в степях происходили, так что наврятли)

22. Калка1223-Рязань1237--Сить1238-Куликовская 1380---Угра1480

23. 2), 5), 6), 9), 10).

24 опять же нету

25. Псков

1885 р . у Франції відбулися парламентські вибори. Вони принесли поразку «поміркованим». Посилилися як монархісти, так і радикали. Інакше кажучи, впало вплив прихильників загравання зі східним сусідом. Зріс вплив реваншистів всіх мастей. Влітку 1886 р . почалася агітація генерала Буланже, який закликав до підготовки реваншу. У тому ж році Буланже увійшов в уряд, одержавши портфель військового міністра, і почав проводити енергійні заходи щодо посилення армії.

У свою чергу, німецький уряд знову стало думати про розправу з Францією. Перед німецькими правлячими колами постало питання, не використовувати Чи їм ті труднощі, які обіцяла Росії болгарська проблема. На її думку, Росія знову заплутається в балканських справах, і це дозволить забезпечити її нейтралітет у разі війни Німеччини з Францією

Втім, гру німецької дипломатії псувало одна обставина: болгарський питання могло породити австро-російський конфлікт. Він погрожував німецької дипломатії чималими клопотами. Якби Австро-Угорщина справді потрапила в біду, то замість вигідної угоди з Росією Німеччини стояла важка війна проти неї, швидше за все загрожує війною на два фронти, бо в разі російсько-німецької війни слід було очікувати втручання в неї Франції.

Тим часом міжнародне становище Німеччини ускладнювалося. Перед лицем ворожої Франції Бісмарку не можна було сваритися з Росією. Не можна було також втрачати і Австро-Угорщину. Канцлер намагався жити з обома. Однак при загостренні їх взаємних відносин на грунті болгарського питання зробити це було нелегко: Бісмарку довелося призвати на до всю свою дипломатичну спритність.

У такій обстановці німецький канцлер і зробив один з самих складних маневрів, які тільки знає історія дипломатії. З одного боку, він не скупиться на аванси Росії і підштовхує її на військову інтервенцію в Болгарії. З іншого - стримує Австрію в її протидії Росії. У той же час канцлер працює над активізацією англійської політики і прагне викликати англо-російський конфлікт, будучи готовий у цьому випадку спустити і Австро-Угорщину з ланцюга, на якій він її твердо вирішив тримати, поки не буде виступ Англії. Проте для Німеччини Бісмарк мав намір навіть і в цьому випадку залишити руки вільними і зберегти «дружні» стосунки з Росією.

Цим не вичерпувалася хитромудра гра, яку вела німецька дипломатія. Одночасно з маневрами в області англо-австро-російських відносин канцлер довів до крайнього ступеня збудження газетну кампанію проти Франції. Преса знову нацьковує німців проти Франції, підхоплювала і непомірно роздмухувала всі факти реваншистської пропаганди. А французькі націоналісти своїми витівками самі допомагали того, щоб антифранцузька кампанія німецького канцлера не залишалася без їжі.

В кінці 1886 р . Бісмарк спробував налагодити відносини з Росією і був готовий задовольнитись навіть її нейтралітетом у разі війни з Францією, оскільки з Італією та Австро-Угорщиною вже були договори і Англія опинилася на боці Німеччини. Саме тоді Солсбері писав своєму послу в Парижі Лайонсу, що нова франко-німецька війна позбавила б Англію від неприємностей, які чинить їй Франція в Єгипті. Міжнародна розстановка сил виключно сприяла Німеччині, і Бісмарк спробував скористатися буланжістскім рухом як приводом для війни.

11 січня 1887 Бісмарк виголосив у рейхстазі промову з приводу збільшення військових кредитів. «Наша дружба з Росією, - заявив канцлер, - не порушувалася з часу наполеонівських війн і залишається безперечною і зараз». Що стосується Франції, то його висловлювання не були настільки заспокійливими. Хоча канцлер і обіцяв не нападати на неї ні в якому разі до тих пір, поки французький уряд залишиться миролюбним по відношенню до Німеччини. Але він зауважив при, що у Франції «час перебування міністрів при владі обмежено ... У будь-який день, - продовжував Бісмарк, - до влади прийде, може бути, новий уряд і побажає розпалити знову священний вогонь ... Тому ми можемо чекати, що Франція нападе на нас можливо через десять днів, а можливо і через десять років. Це питання я вирішити не можу ... ». Немов бажаючи надати більше ваги своїм словам, канцлер оголосив про призов 73 тисяч резервістів на навчальні збори . Вони призначалися на 7 лютого 1887 року і проводилися в Лотарингії. По суті це був початок зосередження німецьких військ на французькому кордоні.

28 січня 1887 р . Бісмарк заявив послу Франції Ербетту, що, якщо Буланже очолить кабінет, це буде означати війну. Дійсно, Буланже прийняв ряд заходів по зміцненню армії, отримавши на ці цілі кредит у 300 млн. фр. У відповідь і Німеччина збільшила склад своєї армії, виділивши на військові потреби кредит в 300 млн. марок. У цей час рішення питання про війну і мир для Франції перебувало в руках Росії.