Рассказ от имени раба- гладиатора 5 класс

Рабом гладиатором мог стать выносливый, сильный раб. Рабов они выпускали на арену для выборов самых лучших. Если же раб на арене падал от усталости, то он бросал оружие и поднимал правую руку в верх и молил о пощаде. Гладиатор направив оружие на Другово раба и смотрел на зрителей. Если же зрители поднимали большой палец в верх то гладиатора лечили и выпускали на арену. Если же нет то его убивали.

Один из самых примечательных персонажей казахской истории – кюйши Кетбуга. Знаменитый Кетбуга был современником Чингисхана и как мужественный батыр, мудрый бий и выдающийся кюйши. В антологию вошел «Кюй Кетбуги» как историческое произведение той эпохи.

Самый крупный представитель восточноказахстанской домбровой традиции – кюйши Байжигит, который внес выдающийся вклад в развитие инструментальной музыки и расцвет кюев-шертпе. Живший во времена хана Абылая, Байжигит по народным преданиям сочинил около 300 кюев, за что был прозван «демоном кюев». До нашего времени кюи Байжигита донес домбрист Жунисбай, а сегодня их лучшим исполнителем является его внук Таласбек Асемкулов, активно пропагандирующий творчество великого кюйши.

Весьма разнообразны по тематике кюи Бейсенби Доненбайулы, основавшего в окрестностях Алтайско-Тарбагатайского и Илийского округов Синьцзянского края свою школу.

Еще один выходец из Тарбагатайского края – Кайракбай Шалекен-улы – замечателен тем, что был не только кюйши-домбристом, но и кюйши-сыбызгистом. Также часть восточной домбровой традиции представляет Илийский округ Синьцзянского края, где жил и творил его видный представитель Ашим Дуншиулы. Большинство кюев Ашима, которого за мастерство исполнения прозвали «Золотые пальцы», дошли до нас благодаря замечательному домбристу Камалу Макайул

Объяснение:

березня 1946 року екс-прем‘єр Великої Британії Вінстон Черчілль виступив в невеличкому американському містечку Фултоні у залі зібрань Вестмінстерського коледжу перед аудиторією у три тисячі осіб – студентів, професорів, політиків – з промовою, у якій заявив про “залізну завісу”, яка поділила Європу, і про необхідність мати таку могутність, щоб відбити у Кремля будь-яке бажання до агресивної експансії. Свого часу ми не змогли зупинити Гітлера, наголосив Черчілль, - але ми мусимо зупинити Сталіна, щоб попередити нову світову катастрофу.

Ця дата і ця промова відтоді в тисячах книг і сотнях тисяч газетних статей, і не тільки в СРСР, а й належних до світової лівиці звалися початком так званої “холодної війни”. Мовляв, імперіалістичний Захід пішов шляхом нацистів, намагаючись зруйнували радянський лад і завдати шкоди радянським людям. І лише миролюбна політика СРСР (у якій, звичайно, існували певні недоліки) врятувала світ від переростання “холодної” війни на “гарячу”.

Але насправді “холодну війну” демократичному світові оголосив Сталін у промові, виголошеній 9 лютого, наступного дня видрукуваній у “Правді” і повтореній у березневому числі журналу “Більшовик”. І якраз у тій промові й містилася завуальована за всіма правилами тоталітарної “новомови”, проте цілком відчутна загроза розпочати “гарячу” війну проти західних держав.