Причины принятия христианства на руси 988 год

После крещения Ольге христианизация Руси пошла быстрее. Русь поддерживала добрые отношения и с Византией, и с римской церковью; здесь были и мусульмане, и иудеи. Но необходимо было принять христианство по нескольким причинам:
1.Это нужно было в интересах развития государства, v чтобы избежать изоляции от всего мира.
2.Единобожие соответствовало сущности единого государства во главе с монархом.
3.Христианство укрепляло семью, вводило новую мораль.
развитию культуры - философия, богословская литература.
5.Социальное расслоение требовало новой идеологии. (язычество - равноправие)
Видимо и сам Владимир задумался над своей жизнью, где были и братоубийство, и разврат. Христианство могло отпустить грехи и очистить душу.
В летописях говорится о религиозных миссиях мусульманской Волжской Булгарии, из иудаистской Хазарии. Мусульманство не подошло, потому что запрещало употребление вина. Католицизм не подходил, потому что служба велась на латыни, а во главе церкви стоял Папа, а не светская власть.
В 987 г. Русь и Византия начали переговоры о крещении. Владимир требовал себе в жены сестру императора Василия II - принцессу Анну. Византии нужна была русских в борьбе с мятежниками. Император дал согласие выдать свою сестру Анну за Владимира, но взамен сам Владимир должен принять крещение и подавить восстание. Русский отряд направлен в Византию, мятеж подавлен, но греки не спешат выполнять условия договора о браке. Владимир собрал рать и в 988 г. двинулся на центр Византийских владений в Крыму v Херсонес (Корсунь) . Осада длилась несколько месяцев. Однажды в стан Владимира с осаждаемых стен была пущена стрела с запиской, в которой говорилось, что необходимо перекрыть водопровод. Ее писал священнослужитель Анастас.
Херсонес был взят и Владимир послал в Константинополь гонцов с требованием выдать за него Анну. В послании он обещал принять крещение. Здесь он его и принял, получив христианское имя - Василий. После этого он вернулся в Киев, взяв с собой иконы, церковную утварь и священников.

Британия опиралась на своих умных и преданных людей, без которых невозможно выполнение указанного выше принципа.

Все зависит от людей, именно они создают ситуации и государства.

А методы людей были направлены на улучшение благосостояния своего государства.

Главным оружием и методом Британии стало на мой взгляд создание РАЗВЕДКИ, подчиненной государству. Это позволило контролировать всех и вся и не только соседей, но и удерживать свое мировое владычество.

Еще с XIII века методы были богаты - использовались все известные и по ныне: заговоры, перехват почты, кодирование переписки, теракты, подкупы, шантаж, провокации и идеологические диверсии.

История показывает что разведка и её методы оказались основными факторами владения миром (колониями).

Один из родоначальников (при Елизавете) на свои собственные деньги содержал всю разведсеть Британии и умер в нищете. Хоронили его ночью, чтобы за долги не отобрали гроб...

Вот, вот на таких они и построили свое могущество.

Объяснение:

1)Кризис Римской империи III века — период истории Римской империи, хронологические рамки которого обычно определяют в годы между гибелью Александра Севера в 235 году и провозглашением императором Диоклетиана в 284 году. Этот период характеризуется рядом кризисных явлений в экономике, ремесле, торговле, а также нестабильностью государственной власти, внутренними и внешними военными столкновениями и временной потерей контроля Рима над рядом областей. В различных исторических школах взгляды на причины возникновения кризисных явлений различаются, в том числе существует мнение об отсутствии необходимости выделять III век в качестве отдельного периода римской истории.

2)Римській імперії вдалося на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнилася. З 284 р. н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин, dominus – пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ були ліквідовані, Сенат перетворився на міську раду Риму. Влада домінуса стала вищою від законів і була оголошена божественною. Управління здійснювалося на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконувалося тепер державною Радою, що діяла при імператорі і за його дорученням.

Домінує спирався на постійну армію, служба в якій вважалася почесною професією. Чиновники отримали форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належало відомству фінансовому.

Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки були замінені уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари і послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.

Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнив Імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), об'єднаних у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили і, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінцій.

Діоклетіан розділив імперію на чотири частини ("тетрархія") і призначив собі співправителів. Два августы – по одному для західної і східної частин Імперії – самі добирали собі двох співправителів цезарів. Відтепер чотири співправителі спільно придушували спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них був наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу ж наштовхувалося на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.

Объяснение: