Почему арабские цифры называют арабскими?

Потому что их изобрели араби

Тогда же было открыто и формализовано понятие нуля (шунья), которое позволило перейти к позиционной записи чисел. Арабские и индо-арабские цифры являются видоизменёнными начертаниями индийских цифр, при к арабскому письму. ... Арабы называют их "ар-кам хиндия"(أَرْقَام هِنْدِيَّة) - "индийские цифры".

В результаті селянської реформи 1861 року в Російській імперії сприятливими стали умови для розвитку товарно-грошових відносин на селі та продажу сільськогосподарської землі. Артем Терещенко зі своїми двома синами Іваном та Олександром розпочали скуповувати володіння поміщиків, господарства яких занепадали. На початок ХХ століття родина володіла майже 200 тис. га землі у Чернігівській і Курській губерніях, що робило її одним із найбільших землевласників Російської імперії[1]. Поруч із сільськогосподарськими землями Терещенки скуповували та оновлювали цукрові заводи, млини і винокурні. Нарівні з модернізацією придбаних цукрових заводів, підприємці будували нові.

У 1870 році Артем Терещенко із синами заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн крб, який до 1900 року досяг уже 8 млн крб. На той час у розпорядженні товариства перебувало п'ять цукрових заводів: власні рафінадні — Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові — Воронізький (Глухівський повіт) та орендований Крупецький (Путивльський повіт). Товариство було акціонерною компанією закритого типу, акції якої могли переходити виключно між його засновниками — родиною Терещенків.[2]

Влада султана (офіційно він іменувався падишахом) була політичною і юридичною основою держави. Відповідно до закону, падишах був «упорядником духовних, державних і законодавчих справ», йому в однаковій мірі належали і духовно-релігійні, і світські повноваження. В міру зміцнення Османської держави правителі приймали титули хана (XV ст.), султана, худавендиляра (імператора). За часів Баязидів імператорська гідність була навіть визнана європейськими державами. Султан вважався главою всіх воїнів («чоловіків меча»). Як духовний глава мусульман-суннитів, він мав необмежене право карати своїх підданих. Традиція й ідеологія накладали на владу султана суто морально-політичні обмеження: государ мав бути богобоязливим, справедливим і мудрим. Проте невідповідність правителя цим якостям не могла служити підставою для відмови в державній покорі.