Как изменялась хозяйственная деятельность на протяжении первобытной эпохи?

Люди в первобытном обществе чрезвычайно зависели от окружающей среды. У них имелись примитивные орудия труда, которые находились в их совместной собственности. Вся их жизнь была подчинена борьбе с природой за выживание. В эту эпоху люди начали разводить культурные растения, приучать диких животных, использовать огонь в хозяйственных целях, т. е. происходил переход к осознанному труду и формированию общества.

С этого момента и начинается экономическая история, а именно с появления хозяйства, т. е. определенного уклада общественной жизни, позволяющего людям систематически добиваться устойчивых результатов и меньше зависеть от природной стихии.

Первобытную эпоху можно условно разделить на несколько основных исторических периодов. С точки зрения материальных условий производства различают: палеолит (древний каменный век), мезолит (средний каменный век), неолит (новый каменный век), бронзовый век и раннюю железную культуру.

У различных племен и народов появление определенных форм труда и общественной жизни происходило не одновременно. Вместе с тем для всех первобытных обществ характерно наличие ряда общих черт. Во-первых, основной формой хозяйственной практики являлось присваивающее хозяйство, которое отличалось тем, что человек лишь пользовался природными ресурсами, не производя материальных благ. Во-вторых, основой производственных отношений первобытного строя была коллективная, общинная собственность на орудия труда и средства производства, характеризовавшаяся низким уровнем и медленными темпами развития производительных сил, уравнительным распределением материальных благ.

Так, первобытные люди эпохи палеолита (400—40 тыс. лет до н. э.) использовали самые примитивные каменные, деревянные, костяные инструменты, занимались собирательством и охотой, вели кочевой образ жизни. Они объединялись для охоты на крупных животных, для защиты от врагов, зверей и стихии. Эти объединения, называемые первобытным стадом, были непостоянными, непрочными, случайными — первая форма социальной, а не биологической общности и ступень (недостающее звено) на пути от стада к племени.

Археологические данные эпохи мезолита (40—14 тыс. лет до н. э.) свидетельствуют об использовании людьми лука, стрел, множества каменных орудий труда. Наряду с собирательством и охотой развивались рыболовство, обработка шкур диких животных и другие виды деятельности. Происходили изменения и в общественных отношениях: первобытное стадо уступало место первобытной общине, основанной на кровнородственных связях под руководством женщины и получившей название матриархат.

Неолит (8—3 тыс. лет до нашей эры) характеризуется завершением перехода к высшим формам присваивающего хозяйства и переходом к производящему хозяйству, т. е. основанному на производстве человеком материальных благ, необходимых для его жизни и деятельности.

В українських землях фільварок уперше з'явився у Галичині в XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього й особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з «Уставою на волоки» (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено «волочну поміру» і найкращі землі віддано під фільварки. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була в їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати фільварки як найбільш економічно вигідні для їхнього господарства.

Поширенню фільварків сприяло не тільки знеземелення селян, але й наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів.

За Уставою на волоки безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та ведення.

Подекуди вони мали тваринницький характер (вирощування волів на українських землях). Деякі фільварки поширили свою діяльність на сільськогосподарські промисли: (поташ, бортництво, ґуральництво).

Объяснение:

В українських землях фільварок уперше з'явився у Галичині в XV ст. У більшості українських земель, що входили до складу Великого князівства Литовського, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього й особливо зовнішнього ринку (мануфактурне виробництво західноєвропейських країн потребувало сільськогосподарської сировини) у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, новосформований шляхетський стан Великого князівства Литовського прагнув економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах. Згідно з «Уставою на волоки» (1557) спочатку на великокнязівських (державних землях) Великого князівства Литовського було проведено «волочну поміру» і найкращі землі віддано під фільварки. Селяни зобов'язувалися виконувати дводенну панщину на тиждень з однієї волоки землі, що була в їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати та шляхта також стали запроваджувати фільварки як найбільш економічно вигідні для їхнього господарства.

Поширенню фільварків сприяло не тільки знеземелення селян, але й наявність великої кількості вільних земель та колонізаційний процес у напрямку на схід і південний схід. Сільськогосподарська продукція у Ф. не лише вироблялась, але і перероблялася й відправлялася великими партіями на ринок у вигляді напівфабрикатів.

За Уставою на волоки безпосереднє управління фільварком здійснював «двірник», котрий слідкував за дотриманням визначених для фільваркового господарства вимог щодо його розмірів та ведення.

Подекуди вони мали тваринницький характер (вирощування волів на українських землях). Деякі фільварки поширили свою діяльність на сільськогосподарські промисли: (поташ, бортництво, ґуральництво).

Объяснение: