Таблица *новые изобретения и усовершенствования и их значение* 1)водяное колесо - значениетокарный станок - значениевинтовой пресс - значение срчоно​

Водяное колясо - значит нужно всегда быть в водном колясе в кругу людей и близких 2)токарный станок-очень нужно быть окураттно и остарожней3) виновный прём-нужно здоровье нужно бегать прыгать больше двигаться

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Особливості освіченого абсолютизму Редагувати

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].

«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.

Гражданская война, по – моему мнению, самая жестокая и кровавая война, ведь в ней сражаются подчас близкие люди, некогда жившие в одной целой, единой стране, веровавшие в одного Бога и придерживавшиеся одних идеалов. Как же происходит так, что родные люди встают по разные стороны баррикад и чем заканчиваются такие войны, мы можем проследить на страницах романа – эпопеи М. А. Шолохова «Тихий Дон» .
В своем романе автор рассказывает нам, как жили казаки привольно на Дону: работали на земле, были надежной опорой русским царям, сражались за них и за державу. Семьи их жили своим трудом, в достатке и уважении. Веселую, радостную, полную труда и приятных забот жизнь казаков прерывает революция. И перед людьми встала незнакомая доселе проблема выбора: чью сторону принять, кому верить – красным, обещающим во всем равенство, но отрицающим веру в Господа Бога; или белым, тем, кому служили верой и правдой еще их деды и прадеды. Но нужна ли народу эта революция и война? Зная, какие жертвы нужно будет принести, какие трудности преодолеть, народ, наверное, ответил бы отрицательно. Мне кажется, никакая революционная необходимость не оправдывает всех жертв, сломанных жизней, разрушенных семей. И вот, как пишет Шолохов, «в смертной драке брат идет на брата, сын на отца» . Даже Григорий Мелехов, главный герой романа, ранее противившийся кровопролитию, сам легко решает чужую участь. Конечно, первое убийство человека г лубоко и больно поражает его, заставляет провести немало бессонных ночей, но война делает его жестоким. «Я сам себе страшный стал… В душу ко мне глянь, а там чернота, как в пустом колодезе», - признается Григорий. Жестокими стали все, даже женщины. Вспомнить хотя бы сцену, когда Дарья Мелехова без раздумий убивает Котлярова, считая его убийцей своего мужа Петра. Однако не все задумываются над тем, ради чего проливается кровь, каков смысл войны. Неужели «на потребу богатым гонят на смерть» ? Или же отстаивать права, общие для всех, смысл которых не очень – то понятен народу. Простой казак может только видеть, что война эта становится бессмысленной, ведь нельзя же воевать за тех, кто грабит и убивает, насилует женщин и поджигает дома. А такие случаи были как со стороны белых, так и со стороны красных. «Все они одинаковы… все они – ярмо на шее казачества» , - говорит главный герой.
На мой взгляд, главную причину трагедии русского народа, затронувшей буквально каждого в те времена, Шолохов видит в драматизме перехода от старого, веками формировавшегося уклада, к новому строю жизни. Сталкиваются два мира: все, что было раньше неотъемлемой частью жизни людей, основой их существования, внезапно рушится, а новое еще нужно принять и привыкнуть к нему.