Какие самые значительные свершения карла великого? | 6 класс

Карл Великий

778 - битва при Ронсевальском ущелье (очередное противостояние ислама и христианства)

800 - создание крупнейшего государства со времен Римской империи (чьи провинции и стали частями государства франков); принятие титула императора Карлом


У Карла Великого было множество значительных достижений, но именно данные более всего повлияли на ход истории

Карл Великий (Charlemagne) – король франков (768-814) и первый император Священной Римской империи (с 800 г.), внук Карла Мартелла. Он родился в 742 г. в Германии и после смерти своего отца – Пипина Короткого – начал царствовать (768) совместно с братом Карломаном: Карл управлял Австразией, а Карломан – Нейстрией. Долгое царствование Карла Великого почти в непрерывных войнах с соседями, в которых он проявил выдающиеся дарования полководца и военного администратора.

Карломан вскоре умер (771 г.). Карл принудил его вдову бежать с малолетними сыновьями в Италию и сделался единовластным. В 772 г., под предлогом прекращения жестокостей, чинимых германским племенем саксов над христианскими миссионерами, Карл Великий начал с саксами упорную войну, тянувшуюся с перерывами более 30 лет. Став во главе большой армии, Карл перешел Рейн и, нанеся поражение саксам на реке Везере, взял священный город саксов Эресбург (близ современного Оснабрюка). Разрушив главную языческую святыню саксов, Ирминсуль, Карл принудил их в 773 г. к миру.

Правивший в Италии король лангобардов Дезидерий поначалу искал союза с Карлом и выдал за него дочь, Дезидерату. Ради этой женитьбы Карл Великий расторг свой первый брак. Но через год он развёлся (771) и с Дезидератой. Разгневанный Дезидерий хотел провозгласить франкским королем жившего у него сына Карломана, однако папа Адриан I не согласился венчать его на престол. Лангобарды в отместку стали опустошать область Рима. Призванный на папой, Карл Великий совершил замечательный поход в Италию (773-774). Разделив свою армию на две части, он быстро перешел Альпы и, окружив противника, заставил Дезидерия отступить из Римской области к Павии и Вероне. После 7-месячной осады Павия была взята, неприятельская армия рассеяна, и государство лангобардов присоединено к владениям франков (774). Адриан I признал Карла Великого покровителем Рима и королем Италии, а Карл взамен утвердил дар Церковной области, сделанный отцом его Пипином в пользу римского престола. Как светский владетель, папа считался вассалом Франкского государя.

) Існують класичні (одноручні), півтораручні та дворучні мечі. Одноручний меч відомий з раннього середньовіччя. Довжина таких мечів не більше 90 см, середня вага – 1,2 кг. Натомість, 90-115 см. – це півтораручні мечі.

2) Дворучні мечі ніколи не важили понад 8-10 кг, як про це часто говорять. Максимальна вага – (4-5 кг.).

800px-Codex_Manesse_Ulrich_von_Liechtenstein

Ульріх фон Ліхтенштейн. Маннеський кодекс.

3) Поширеним було і гравірування на зброї. Його наносили на меч, завдяки технології таушування (першими в цьому були араби). Писали патріотичні та релігійні гасла, вказували місце виготовлення меча, а також ставили клеймо майстра (кращими в цьому були майстри німецького міста Золінген).

Замок є одним із символів Середньовіччя. Зазвичай він був великим приватним будинком феодала - короля, графа, рицаря. Замки будували з метою захисту власних володінь, кордонів, портів, річкових переправ, контролю за суходільними або водними торговельними шляхами. Феодал обирав для свого помешкання важкодоступні місця: річкові острови, схили гір, високі береги річок. Дозвіл на будівництво замку та будь-яких додаткових укріплень надавав король або сеньйор, який у будь-який час міг змінити своє рішення і відібрати землю. Перші замки в Європі з’явилися ще до середини X ст. і були своєрідними опорними пунктами для захисту навколишніх сіл від нападів ворогів. Зазвичай вони будувалися нашвидкуруч. Заздалегідь підготувавши деревину, цвяхи й інші необхідні матеріали, замок зводили упродовж тижня. Зрозуміло, що згодом на будівництво замків з каменю витрачалося значно більше часу, зусиль і коштів. Перші замки мали дерев’яну будівлю для розміщення військ та обносилися ровом і гострокіллям. Коли ворог долав укріплення, оборонцям замку доводилося битися не нажиття, а на смерть. Тому згодом власники вирішили зводити додаткові захисні споруди. У X ст. основною замковою оборонною спорудою була прямокутна дерев’яна, а потім кам’яна вежа, яку називали донжон. Вежу будували на природному або спеціально насипаному для цього пагорбі. Донжон поділявся на кілька поверхів, сполучених драбинами, які прибирали під час небезпеки. Житло феодала зазвичай розташовувалося на третьому поверсі. Слуги мешкали вище. У підземеллях утримували полонених та злочинців. У дворі замку були криниця, храм, житла ремісників. Кожен власник волів мати в обійсті доброго коваля, який був одночасно і майстром, і механіком. Він не лише виготовляв знаряддя праці й підковував коней, а й дбав про виготовлення зброї та обладунків для свого господаря і його рицарів. Так само важливими для життя замку були оперювач і тесляр. Обов’язком оперювача було виготовлення оперення й дерев’яної частини стріл, які до появи вогнепальної зброї активно використовували захисники замку. Тесляр займався ремонтом дерев’яних укріплень. Він також виготовляв меблі, хатнє начиння на вимогу господаря або для задоволення потреб жителів замку.

Объяснение: