Реферат на тему трепівницька культура на землях україни

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV— III тис. до н. є. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкінці X — IX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с Трипілля на Київщині.

Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.

Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Основним заняттям трипільців було землеробство.

Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і-кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.

Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани.

Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.

Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї. Існує припущення, що трипільці мали свою писемність.

За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.

Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

 Маленькими территориями намного легче управлять. Происходит развитие самоуправления и появляется больше самостоятельности у регионов. В пределах своих маленьких княжеств – государств было намного легче отстаивать свои территориальные интересы. Раздробленность защищала интересы одного феодала. Опираясь на собственные вооруженные силы князя, местный феодал мог легко справиться с восстанием крестьян, не прибегая к Киева.
2 Экономическое и культурное развитие продвигалось намного быстрее и эффективнее. Возрастала экономическая и политическая роль городов. Складывались мощные боярские корпорации, которые стремились сталь полновластными хозяевами на своих землях.
3 Рост новых городов в удельных землях и развитие крестьянского хозяйства, освоение новых пахотных земель, умножение вотчин. При раздробленности маленькие вотчины получали экономическую «передышку», благодаря чему могли быстрее развиваться. Это, безусловно, являлось положительным моментом
4 .Набирала силу и развивалась Русская Православная Церковь. Создавались новые памятники культуры

Ну полный так полный (выбери самое важное для тебя)
Луи Филлип Орлеанский (1773-1850) . Последний монарх Франции, носивший титул короля. Вместо титула короля Франции и Наварры (roi de France et de Navarre), считавшегося феодальным, ПРИНЯЛ титул короля французов (roi des Français), который подразумевал НАЦИОНАЛЬНЫЙ ХАРАКТЕР монархии Луи-Филиппа и который носил в качестве конституционного короля Людовик XVI в 1789—1792 годах. В чем же заключался этот НАЦИОНАЛЬНЫЙ ХАРАКТЕР монархии Луи-Филиппа?

Во-первых, Луи-Филипп был очень популярен в народе, во всех слоях общества. Он объявил себя сторонником революции, поступил в национальную гвардию и в клуб якобинцев. В чине генерал-лейтенанта он принял участие в битвах при Вальми, при Жемаппе (1792 г. ) и при Неервиндене, где обнаружил большие военные и храбрость. В 1792 г. Луи-Филипп отказался от своего титула герцога и принял имя гражданина Эгалите.

После многих лет эмиграции (когда генерал Дюмурье, под начальством которого служил Луи-Филипп, изменил Республике, Луи-Филипп, хотя и не принимал участия в заговоре, должен был оставить Францию) король Людовик XVIII назначил Луи-Филиппа командующим гусарами но положение его при дворе было затруднительным: ему не прощали ни роли его отца во время революции, ни его собственных либеральных убеждений. Когда Луки-Филипп занял место в палате пэров, он решительно высказался против реакционных мер нового правительства, за что ему приказано было выехать за границу. Лишь в 1817 году он получил окончательное разрешение вернуться во Францию. Вожди оппозиции скоро стали обращать на него внимание и нередко говорили как о возможном короле. Его дворец, Пале-Рояль, был постоянным сборным пунктом для выдающихся деятелей литературы, науки и политики; но сам Луи-Филипп держал себя по отношению к царствующему дому строго корректно и стоял в стороне от всех заговоров. Утром 30 июля 1830г. на улицах Парижа появилась прокламация, указывавшая на герцога Орлеанского как на будущего короля: «он предан делу революции, никогда не сражался против Франции, всегда поддерживал трёхцветное знамя; он получит корону от французского народа и примет хартию такою, какую желает Франция» . В тот же день палата депутатов провозгласила его наместником (lieutenant-général) королевства. После некоторых колебаний Луи-Филипп принял предложенное ему звание и продиктовал прокламацию к парижскому населению, в которой объяснял свою решимость желанием предотвратить междоусобную войну и анархию. Затем он отправился в городскую ратушу: приходилось ехать по улицам, на которых толпился ещё не успокоенный народ и с которых ещё не были убраны баррикады — но Луи-Филипп, не обнаруживая ни малейшего волнения, пробирался верхом через толпу народа, пожимая руки направо и налево. В ратуше его встретил Лафайет во главе временного правительства. После коротких переговоров Лафайет, успокоившийся на фразе «Луи-Филипп — лучшая из республик» , вышел вместе с ним, держа в руках трёхцветное знамя, на балкон ратуши. Толпа восторженно приветствовала Луи-Филиппа, 7 августа палата предложила Луи-Филиппу корону, которую тот и принял 9 августа.