Движение за переустройство церкви называлось: а) реформа в) контрреформация б) реформация г) революция 2. родиной реформации принято считать: а) в) италию б) францию г) германию 3. одной из причиной реформации является: а) невежество священнослужителей в) политика королей б) изменения в обществе г) взгляды деятелей эпохи возрождения 4. чье учение явилось катализатором реформации : а) томас мюнцер в) мартин лютер б) жан кальвин г) игнатий лойола 5. как называлась работа мартина лютера, в основе которой лежали возражения против торговли индульгенциями: а) "95 тезисов" в) "12 статей" б) "общество иисуса" г) "новая церковь" 6. что лежало в основе учения м.лютера: а) вера - основа человека б) основа церковного вероучения - священное писание в) богослужение на родном языке г) верно все перечисленное выше 7. с какого года началась реформация: а) 1513 г. в) 1555 г. б) 1517 г. г) 1530 г. 8. кто возглавил крестьянскую войну в германии в период реформации: а) томас мюнцер в) мартин лютер б) жан кальвин г) игнатий лойола 9. кто такой протестант: а) это участник крестьянской войны в германии б) это сторонник лютера в) это сторонник реформации церкви г) верно в), с) 10. какая церковь была образована в швейцарии: а) лютеранская в) католическая б) пресветерианская г) православная 11. кто возглавил общество иезуитов в борьбе с протестантами в период реформации: а) мартин лютер в) игнатий лойола б) папа римский г) жан кальвин 12. что было итогом реформации в европе: а) появление национальных церквей б) укрепление светской власти в) создание условий для развитиея национальных государств г) верно все перечисленное выше

1.б)
2.г)
3.а)
4.в) или б) (но скорее всего в), потому что с Лютера началась Реформация)
5.а)
6.г)
7.б)
8.а)
9.в)
10.в)
11.в)
12.г)

Здесь что-то есть про твой ответ, в общем вот:

Восста́ние Сыры́ма Да́това (Да́тулы) — восстание казахов Младшего жуза 1783—1797 годов под предводительством Сырыма Датова.

Восстание Сырыма Датова

Основной конфликт: Казахские восстания

Дата

1783-1797

Место

современный Казахстан

Причина

земельный спор , несправедливый платеж казахов казакам

Итог

Подавление восстания

Противники

Российская империя Российская империя

Казахи Младшего Жуза

Командующие

Екатерина II

Сырым Датов, Байрамук, Барак, Тыленши

Национальное движение казахов под предводительством Сырыма Датова было напрямую связано с началом попыток правительства регулировать внутреннюю жизнь подвластных казахских родов. Фактически бурные события в Младшем жузе в конце XVIII века были отголоском Крестьянской войны Пугачёва, в которой приняли активное участие башкиры и часть казахских родов. В первый момент, для того чтобы снизить накал пугачёвщины, Екатерина II пошла на довольно большие уступки, связанные с разрешением использования традиционных мест кочевий, речных и озёрных угодий, отнятых в связи с расширением Уральского, Оренбургского и Сибирского казачьих войск, организацией пограничных линий на Урале и Иртыше.

Памятник Датову в Уральске

Указом 7 ноября 1775 года Коллегия иностранных дел разрешила казахам использование пастбищ в междуречье Урала и Волги, на берегу Каспийского моря, на правом берегу Иртыша. Но эти действия пришлись вразрез с уже предпринятыми мерами по колонизации данных территорий, фактически эти земли либо уже были заняты под казацкие хутора и казённые пашни, либо были запланированы под таковые. В 1782 году последовал Указ с разъяснением, что в случае перегона скота на указанные земли предварительно необходима оплата за их «наём». Но и эта мера показалась недостаточной, в частности уральские казаки проявили инициативу, потребовав предоставления аманатов (заложников) при проходе через территорию, контролируемую войском, а затем правление войска и вовсе запретило казакам сдачу земли внаём, то есть фактически запретили переход казахов за Урал, на «внутреннюю сторону». В ответ последовало настоящее восстание, многочисленные набеги на форпосты и укрепления, ответные карательные экспедиции.

В Младшем жузе в это же время происходили и внутренние распри. После перехода под российское покровительство значение ханской власти упало, вертикальная феодальная пирамида хан — султаны — родовые старшины рассыпалась, каждый из глав родов стремился самостоятельно договориться с пограничной и центральной администрацией. Для устранения возникшей анархической неразберихи, оренбургский генерал-губернатор Игельстром предложил созвание съезда старшин, своеобразного степного парламента. Но после того, как главой съезда был выбран Сырым Датов[1], а сам он стал напоминать шляхетский Сейм, в 1789 году Игельстром предпочёл восстановление ханской власти[2], что привело к усилению внутреннего противостояния и открытому неподчинению русской администрации, росту числа нападений на пограничные линии, полной остановке торговли со Средней Азией в течение всех 1790-х годов. Лишь к 1797 году путём многочисленной торговли со старшинами, султанами удалось умиротворить большинство казахских родов и восстание пошло на спад. Сырым Датов был вынужден бегством в земли Хивинского ханства.

Наприкінці правління Володимира Великого Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу Володимир помер.

Після смерті свого батька Володимира найняв 1000 варягів (відповідно до Леонтія Войтовича значну частину їх складали вояки норвезького ярла Свейна Хладаярла)[9] і 26 листопада (день св. Георгія) 1015 року Ярослав Мудрий у жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на до Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем.

Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата тмутороканського князя Мстислава Володимировича. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував місто Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом. За відомостями, що містяться у «Повісті минулих літ», він в 1030 році відвоював місто Белз, а в 1031 заклав місто свого імені Ярослав. Полонених під час походу ляхів, у якості щиту від кочівників, було поселено у Пороссі[10].

Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської с це твердження літопису. За аналізом графіті, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Тітмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був закладений раніше.

У 1038–1042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; та посилюючи посульську фортифікаційну лінію над Сулою: Лубни, Лукомль, Воїнь.

Під час його правління Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Завершено розпочате Володимиром Великим розширення меж столиці Русі — Києва, насипано нові оборонні вали були ще за Володимира[11] (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), а Ярослав поставив на них лише заборола. Збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом поховали в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду 1001–1050). Це був акт порушення задуму собору. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління засновано міста Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. По смерті Ярослава Мудрого залишилися п'ять синів, між якими розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів[12], з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.