Охарактеризуйте внутреннюю политику карла 10

Вступление на престол Карла X предвещало открыто реакционный политический курс. Карлу было 67 лет, когда он стал королем Франции. Это был «человек В апреле 1825 года был опубликован закон, который установил почти неограниченное господство церкви в области народного образования и культуры. Началось изъятие и сожжение «вредоносных» книг. Снова была открыта широкая дорога для деятельности иезуитов.Для получения требуемого миллиарда правительство объявило о конверсии пятипроцентной государственной ренты в трехпроцентную, что чувствительно ущемило интересы буржуазии. Буржуазная оппозиция сразу подняла крик об «ограблении нации».

Відповідь:

У перші віки I тисячоліття до н. е. латини, сабіни, вольски, екви, самніти знаходилися на стадії розкладання первіснообщинних відносин, жили в умовах військової демократії. На цій стадії розвитку війна є постійною спільною роботою, яка ведеться заради захоплення об’єктивних умов існування і для зміцнення цих захоплень. Головним об’єктом завоювань була земля. Під час набігів захоплювалися худоба, зброя, будь-яке начиння. З ростом продуктивних сил з’являються надлишки продукції, поширюється патріархальне рабство, збільшується народонаселення. Це призводить до того, що значення війни зростає.

Рим із самого початку воює з сабінами, латинами, етрусками. Спроби оволодіти правобережжям Тибру успіху не мали, але римлянам вдалося перекинути міст через річку. При Анке Марциї римляни поставили під свій контроль гирло Тибру з його соляними розробками, а при останніх царях опанували м. Габії, відняли частину території у вольсків і затвердилися в Південній Лації, заснувавши колонію Сігнію і порт Цирцеї.

Зі встановленням Республіки розширення римської території тривало. У завойовані землі римляни виводили колонії, які ставали форпостами подальших завоювань. Античний Рим не міг обійтися без колонізації. Низький рівень розвитку продуктивних сил обумовлював обмеження населення в полісах і тим самим відхід частини громадян в колонію. Основа її проводилася за рішенням народного зібрання, що визначало місце поселення і число колоністів. Для організації колонії обиралася комісія з трьох чоловік, яка давала їй ім’я, здійснювала контроль за розмежуванням території, виділенням в ній громадських і приватних земель і здійсненням релігійних обрядів. Практичну роботу проводили фахівці-землеміри.

Міжнародне становище і війни Риму в V ст. до н. е.

Спочатку Рим був ординарним містом Лація і входив в союз 30 латинських міст. У кінці царської епохи Рим зайняв переважаюче положення в Лації, його ріст і експансія почали тривожити латинів. З кінця VI ст. до н. е. ситуація змінюється. У зв’язку із вигнанням з Риму етруського царя Тарквінія Гордого (510 р. до н. е.) активізувалися етруски. Цар міста Клузія, Порсена, надаючи до Тарквінію і сподіваючись на підтримку невдоволеного патриціями плебсу, обложив Рим. У римських легендах боротьба з Порсеном зображується як ланцюг патріотичних подвигів героїв. Так, один із них, знатний юнак Гай Муцій, прагнучи убити Порсену, пробрався у ворожий табір, але помилково убив його секретаря. Він був схоплений і доставлений до царя. На допиті Муцій, демонструючи свою стійкість, поклав руку на вогонь для жертвопринесень, і спокійно переносив нестерпний біль. Убитий цим, Порсена відпустив героя, а Муцій, який втратив спалену праву руку, отримав в Римі почесне прізвисько Сцеволи (Лівші). Насправді ж Рим впоратися з Порсеною самостійно не зміг. На до йому прийшли латини і одвічні вороги етрусків — кампанські греки. Їх об’єднаними зусиллями і була досягнута перемога під Аріцієй (508 р. до н. е.).

Проте після відображення загальної небезпеки відношення римлян з латинами погіршали і вилилися в так звану 1-у Латинську війну. Вона тривала декілька років і закінчилася до 493 р. до н. е. миром. Рим вимушений був вступити в новий союз з латинами на умовах невтручання в їх внутрішні справи, взаємної військової до рівного поділу здобичі. Латини, з якими був укладений договір, складали тоді федерацію 8 міст, яка виникла, ймовірно, в період боротьби з Порсеною. Союз групувався навколо загальних святинь і культів — Юпітера Лаціарського на Альбанській горі, Юнони в Лавінії, Діани у Немейского озера. Члени союзу були рівноправні. На чолі його стояв виборний диктатор. За місцем зборів союз називався Аріцийською федерацією, активну роль у ньому грало місто Тускул.

Пояснення:

Героизм и патриотизм советского народа, ярко проявившиеся в годы Великой Отечественной войны, взаимосвязаны. Эти два понятия — стороны одной медали. Страна не выдержала бы такого страшного и сурового испытания, если бы не жила единой мыслью: “Все для фронта, все для победы!” Солдаты самоотверженно воевали, не имея ни выходных, ни праздников, но так же жил и тыл: ведь солдатам нужны были патроны, снаряды, оружие, истребители и бомбардировщики, танки, пушки, зенитки, чтобы бить фашистов. Все это делали в тылу.

   Страна “ковала победу” общими усилиями всего народа. Вместо ушедших на фронт к станкам встали их отцы и матери, жены и дети. Дедушка рассказывал, что им, подросткам, не достающим до станка, делали специальные подставки и никаких поблажек — двенадцать часов у станка, а в пересменку — восемнадцать. Спали тут же, в цеху, чтобы не тратить время на дорогу домой и обратно. Да и холодно было дома, а на заводе, около литейного цеха, был небольшой “закуток”, там обычно отсыпалась смена. Дед со слезами вспоминал, что их вывезли на Урал, станки ставили на открытом месте под навесы и сразу начинали выпускать снаряды, пули. А стены возводили позже.

   В колхозах женщины, старики и дети растили хлеб, картофель, овощи, сохраняли скот, чтобы было чем кормить армию. Наше поколение мало задумывается о о Великой войне, которую не пережили, а героически выстояли — ведь она шла почти четыре года!

   Откуда брались душевные и физические силы? Гордость охватывает меня, когда думаю, что страна не только воевала, она жила суровой и вдохновенной жизнью — снимались кинофильмы: “Иван Грозный”, “Русские люди”, работали театры, писатели и артисты выезжали на фронт бойцам в осажденном Ленинграде. Д. Д. Шостакович написал в блокадном Ленинграде свою Седьмую симфонию, Твардовский — поэму “Василий Теркин”, в Ташкенте строился драматический театр. Нет, такой народ невозможно поработить! Я горжусь своей принадлежностью к великой России!

Объяснение: