Укажите правильную последовательность заселения нашего края кочевниками. а) торки, болгары, печенеги, хазары; б) болгары, хазары, печенеги; в) болгары, печенеги, торки, хазары; г) печенеги, болгары, хазары, торки.

Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.

Феодализм как явление сложился в результате синтеза этих процессов. Зачатки феодализма были еще в Римской империи, именно там впервые появляются отношения колоната. Господин, который был крупным землевладельцев, наделял крестьян собственной землей, они же обязывались определенное количество дней работать в его хозяйстве либо же выплачивать денежную суму в виде налога за пользование своим участком. Это и было зарождением феодальных отношений, расцвет которых придется на раннее средневековье. Первопричиной зарождения феодализма было классовое неравенство крестьян. В собственности богатых семей оказалось большинство земель, что давало им возможность получать большую выручку из производства сельскохозяйственных продуктов. Вместе с доходами постепенно возрастала и власть над более бедными жителями. Из-за монополизма, который развернулся в обществе, бедные крестьяне попадали в зависимость от преуспевающих землевладельцев. При поддержке органов власти, а также военных чиновников, которые имели значительное влияние в тот период, крупным землевладельцам удалось на законодательном уровне закрепить обязанность повинности крестьян. Фактически это было то же рабовладение с маленьким отличием: крестьяне имели право работать на своем земельном наделе.

После падения Римской Империи в течение пяти столетий феодализм окончательно укрепился в Европе. Свободные крестьяне постепенно разорялись от постоянной военной службы и грабежей. Чтобы хоть каким-то образом заработать на жизнь, они вынуждены были обращаться за к феодалам, которые присваивали себе право собственности на их земли и навязывали им ряд повинностей. В конце X столетия закрепощения теряет свою добровольную форму.В отношения феодала и крестьянина вмешивается власть. Монархи имели личную выгоду от процесса закрепощения и фактически насильственно передавали имущество свободных крестьян крупным землевладелицам. Каждый феодал выдвигал крестьянам свои формы повинностей, история говорит о случаях нехарактерного для феодальных отношений либерализма. Некоторые феодалы отказывались от порабощения крестьян и брали за пользование землей только символических налог в форме продуктов. Естественно это провоцировало миграцию крестьян, которая обусловливалась поисками лучшего феодала. В XV веке такие перемещения были запрещены, и крестьянство окончательно закреплялось за одним помещиком. Такое ограничение окончательно стерло грань между статусом раба и крестьянина.

Как не парадоксально, но феодальный строй был необходимым элементом в развитии человеческого общества. Развитие производства в тех исторических условиях было возможно только с применением труда зависимых крестьян, которые имели свою заинтересованность в труде. Повышался уровень обработки земли: зависимым крестьянам следовало собрать большой урожай, чтобы продуктов хватило и феодалу и собственной семье. На основе феодализма будут развиваться первые предпосылки для промышленного производства.