Биография егорова ивана егорович, революционера много надо

С 1900 рабочий в Петербурге, работать начал в 12 лет. Член Коммунистической партии РСДРП(б) с 1908. С 1913 электромонтёр «Общества электрического освещения 1886 года», работал в технической группе ПК РСДРП. После Февральской революции направлен на вагоностроительный завод Речкина (с 1922 имени самого И. Е. Егорова), один из руководителей большевиков завода, председатель заводского комитета, член Московского (Московско-Заставского) РК РСДРП(б), депутат Петросовета. Участник штурма Зимнего дворца, борьбы с корниловщиной, Октябрьского вооружённого восстания. После Октябрьской революции работал в Петросовете, Нарвском районном исполкоме. Летом 1918 член губернской ЧК в Пензе, в сентябре 1918 погиб. Похоронен на Митрофаньевском кладбище (похоронен, видимо, был на Митрофаньевском (Митрофановском) кладбище в Пензе), затем прах перенесён на Литераторские мостки.
— Ленинградский Ордена Октябрьской Революции и Ордена Красной Звезды вагоностроительный завод им. И. Е. Егорова (назван в 1922);
— Улица Егорова (названа в 1923) (бывший Тарасов переулок, в районе Измайловского проспекта);
— Мост через Обводный канал.

Объяснение:

У середині XVII ст. військам султана та його васала, кримського хана, вдалося декілька разів вторгнутись у Польщу та Україну і дійти до самого Дніпра. Окрилена успіхом, Туреччина зважилася на нову спробу розгромити Австрію. У 1683 р. понад 100-тисячне турецьке військо підійшло до стін Відня. Облога австрійської столиці тривала два місяці. На до й з нечисленним, але добре озброєним військом прийшов польський король Ян Собеський. У битві він розгромив турків і змусив їх відступити від Відня. Ця поразка поклала край турецькому просуванню в Європу. Відтоді Османська імперія почала поступово втрачати свої завоювання.

Відповідь:

Тому,що було багато війн,зрадників і велика територія.

Пояснення:Правління Ібрагіма І (1640—1648) державними справами став завідувати султанський гарем, який руками яничар погубив самого султана. В епоху Кепрюлю (1656—1703) фактичне управління імперією перейшло до рук великих візирів з албанського роду Кепрюлю. Їм вдалося відновити імперський контроль над Трансільванією, захопити Крит (1669), а також здобути володіння Речі Посполитої в Південній Україні — Буковину і Поділля (1676). Однак нова Велика турецька війна 1683—1699 років поклала кінець планам візирів повернути османську велич: австрійські війська та війська Речі Посполитої розбили османську армію під Віднем (1683) та в ряді інших боїв, а московити з потугами здобули фортецю Азов (1696). Султан Мустафа II (1695—1703) намагався повернути втрачене, але був розбитий австрійцями під Зентою (1697). Внаслідок поразки Османи поступилися своїми завоюваннями в Угорщині, Хорватії, Сербії, Волощині, Україні та Приазов'ї на користь Австрії та Московії.